Казка про викраденого дракона

Дракончик сумно позіхнув – він дійсно був малого зросту та ще не мав крил. Щоб довести принцесі, що він каже правду, він навіть спробував пихкнути вогнем. Але, на превеликий жаль, дракончик спромігся лише  на тоненьку смужку диму.

–  Оце і все? – здивувалась принцеса. – Я ж кажу, що ти мене обманюєш! Відтепер, ти – мій полонений та виконуватимеш усі мої накази.

–  Добре, – погодився дракончик, – але ти не могла б зняти з моєї голови цю штуку? Мені незручно, а ще вона давить мені на вуха.

–  Не бажаю нічого знати! Ти – мій полонений у сачку. Наказую тобі йти зі мною до палацу! Інакше, як каже мій тато, я накажу відрубати тобі голову, – сказала принцеса.

Вона гордівливо підняла голову і, як справжня королева, попрямувала до свого дому – королівського палацу. Дракончику нічого не залишалось робити, як йти за нею.

Принцеса привела його до своєї кімнати, посадила за ляльковий стіл поряд з іншими іграшками та влаштувала для всіх ранкову каву. Дракончик чесно пив з порцелянової лялькової чашки уявну каву та їв уявні тістечка. Але це йому зовсім не подобалось. Після уявної кави дракончик зрозумів, як він зголоднів та хоче додому.

–  Принцесо, дозволь мені піти, – попросив дракончик, – мені набридло бути твоїм полоненим, і я хочу додому!

–  Я забороняю тобі хотіти додому! Ти – мій полонений, і тому у тебе немає дому! Ти не можеш туди хотіти! – відповіла принцеса.

–  А ще я хочу їсти, – сказав дракончик.

Сторінки: 1 2 3 4 5

Прийшла зима

Прийшла зима

Сон у новорічну ніч

Сон у новорічну ніч

Новіший допис

There are 9 comments

Надіслати коментар

<-- -->