Казка про викраденого дракона

Тут вже принцеса не змогла йому відмовити. Вона сама залюбки з’їла б щось смачненьке. Тому вона покликала своїх фрейлін та наказала подати сніданок для неї та її полоненого.

Під час сніданку виявилось, що дракончик не їсть нічого з того, що їдять звичайні люди. Він відмовився від бутербродів, чхнув на чай та з презирством віднісся до цукерок. Королівські слуги тільки і встигали, що міняти страви, та все було марно. Для дракончика все було неїстівним.

Нарешті до принцеси вийшов головний королівський кухар та сумним голосом повідомив, що на королівській кухні завершилось все споживне, та годувати дракончика нема чим.

–  Як це? А морозиво? – нагадала принцеса та запитала у дракончика, чи любить той морозиво.

–  Я ніколи його не їв, тому не можу сказати, люблю його чи ні, – відповів дракончик.

–  Наказую принести усе морозиво, що є у королівстві!  Полуничне, суничне, малинове, ванільне, горіхове, шоколадне, лимонне! Неси усе! – наказала принцеса головному королівському кухарю.

І виявилось, що дракони дуже люблять морозиво! Спочатку наш дракончик з недовірою спробував шоколадне морозиво, потім поласував фісташковим, малиновим та ванільним. Морозиво йому дуже сподобалось – здавалось, він ніколи не їв у своєму житті нічого смачнішого! Тому дракончик швиденько доїв полуничне, суничне, лимонне, горіхове, вишневе та абрикосове морозиво, і зажадав ще добавки.

–  Шановний полонений, – сказав головний королівський кухар, – на жаль, Ви з’їли усе морозиво. У нас залишився лише фруктовий лід!

–  Несіть! – наказав той.