Сім сестер

Колись у одній із глибоких ущелин великого гірського масиву поселилося сім злющих-презлющих вовків. Щодня, як тільки починало смеркати, вони виходили зі своєї схованки, спускалися в долину і, шукаючи поживи, простували до якого-небудь села чи містечка.
Проте вовки ці були не зовсім звичайні, а перевертні, тобто вони могли перетворюватись чи в людей, чи в якихось тварин. Того вечора вони вирішили перевтілитись у гарних струнких юнаків. Ідучи веселою ватагою, вони на шляху до невеликого містечка натрапили на одиноку садибу.
Там, в оточеному зусебіч цегляним муром будинку, жило сім молодих сестер. Батьки в них нещодавно померли, тож дівчата, щоб заробити собі на прожиток, пряли пряжу. І часом, забувши про втому, засиджувалися за роботою до пізнього вечора.
Юнаки-вовки дуже зраділи такій несподіванці. До найближчого селища ще треба було йти та йти, а тут раптом садиба. Не може бути, щоб там не знайшлося для них чогось попоїсти. Вони підійшли до дверей будинку. Крізь щілини пробивалося світло. Отже, там хтось є. Найстарший із них постукав у двері.
Дівчата сполошились. Припинили роботу, прислухались. Справді стукають.
— Хто там? — спитали вони.
— Пустіть переночувати! — почулося у відповідь.
— У нашому домі немає чоловіків, тому чужих людей на ніч не пускаємо. Пошукайте собі притулку десь в іншому місці.
— Та ми купці, на ярмарок ідемо. Збилися з дороги і так стомилися, блукаючи в горах, що й ніг під собою не чуємо. Зробіть ласку, пустіть нас хоч на часину перепочити.
Дівчатам шкода стало їх. Порадились, порадились і вирішили впустити.
Старша сестра запропонувала гостям стільці і раптом, коли вони почали сідати, помітила, що в одного з них з-під довгого халата визирнув сірий хвіст. Вона так злякалася, що й слова вимовити не змогла. Миттю зметикувавши, що це перевертні до них прибилися, а не люди, вона нищечком вислизнула через чорний хід на вулицю.
Друга сестра тим часом стала подавати гостям чай. І коли один з них простягнув руку, щоб узяти чашку, побачила, що вона вкрита густою шерстю. Дівчина остовпіла від переляку, потім озирнулася довкола, шукаючи очима старшу сестру. А коли зрозуміла, що та вже встигла втекти з хати, й собі подалася слідом за нею.
Третя сестра розносила цебрики з теплою водою помити ноги з дороги, їй теж кинулося в очі, що в гостя, якому вона першому поставила цебрик, ноги вкриті густою шерстю. Від страху у неї відібрало мову. Глянула праворуч, ліворуч, побачила, що ні старшої, ні другої сестри вже немає в кімнаті, вирішила й собі тікати, поки не пізно.
Четверта сестра пригощала юнаків пампушками. Кожен з них хапав пампушки так жадібно, що гострі кігті пронизували їх наскрізь. Побачивши це, дівчина злякано зойкнула. Юнаки посхоплювалися зі своїх місць і до неї:
— Що з тобою?
Дівчина сахнулася від них, пампушки сокотилися на долівку. Їй хотілося негайно бігти звідси, але в неї поклякли ноги, хотілося закричати на все горло, та від страху їй перехопило подих, тому вона опустилася на коліна й почала збирати пампушки.
Юнаки заспокоїлися, посідали на свої місця. Дехто з них пив чай, дехто мив ноги, а дехто ласував пампушками.
Четверта сестра зайшла до іншої кімнати і сіла за свою прядку. Закрутилося, зашуміло колесо, і під його розмірений снів дівчина, ковтаючи сльози, тихо повідала сестрам:
— Кепські наші справи! Це не купці, а вовки-перевертні. Вони всіх нас
поїдять.
Дівчата також полякалися і почали тихо, аби вовки не почули, плакати.
— Сестрице, ти старша, порятуй мене,— з благанням звернулася сьома сестра до шостої.
А п’ята сестра тим часом умовляла четверту:
— Ти ж найстарша поміж нас, придумай що-небудь.
Четверта сестра добре розуміла, що втекти звідси їм не вдасться.
— Старші сестри, як бачите, про нас не подумали. Самі одна за одною повислизали з будинку, а нас тут покинули. Отже, нам немає на кого покладатись. Давайте гуртом шукати порятунку.
Сестри погодилися з нею, посідали до прядок і взялися до роботи. Колеса прядок зашуміли, і дівчата почали радитись.
За кілька хвилин четверта сестра вийшла до гостей:
— Сподіваюсь, що ви відпочили, тож ідіть собі далі, а нам час спати.
Проте у вовків були свої розрахунки: дочекатися, поки повернуться три
старші сестри, а тоді вже й чинити розбій.
— Ще рано! — закричали вони в один голос.— Та й ваші сестри ще не повернулися, як же ви без них спатимете? А нам погрітися б якусь годину біля вогню, а тоді вже можна й далі рушати.
— Гаразд,— відповіла їм четверта сестра.— Тоді я схожу на горище та принесу оберемок дров.
Гості не заперечували. Четверта сестра зійшла східцями на горище, посиділа там трохи мовчки, а тоді загукала до молодших:
— Дівчата, а ходіть-но лишень сюди та допоможіть мені!
— Зараз, зараз ідемо! — відгукнулися ті, і одна за одною рушили неквапом східцями на горище.
Вовки тим часом помили ноги, подопивали чай, подоїдали пампушки і всілися колом біля розкладеного на долівці вогнища. Сиділи мовчки, а на думці у кожного вертілося одне: «Та чи скоро ті дівчата з горища зійдуть?» Нарешті найстарший з них не витримав і каже:
— Піду подивлюся, що вони там роблять.— З цими словами він підвівся й поспішив східцями на горище.
Спливали хвилина за хвилиною, а найстарший з вовків усе не повертався. «Чи не ласує він там один дівчачим м’ясом?» — подумав другий вовк.
— Щось він там забарився. Піду покличу,— сказав він братам, підводя чись, та й собі подався на горище.
Невдовзі й третій почимчикував слідом за ним, бо й він боявся, коли б старші брати не обділили його.
Чотири найменших посиділи трохи біля вогнища, а потім їх охопила тривога. Чому це минуло стільки часу, а на горищі все тихо і ніхто звідти не спускається? Певно, якесь лихо скоїлося. Тримаючи один одного за хвіст, вони рушили східцями вгору. Та тільки найперший з них досяг верхнього східця, як назустріч йому кинулося четверо дівчат із здоровецькими закривавленими палицями в руках. Від сильного удару по голові у нього тріснув череп. Його тіло покотилося вниз, збивши з ніг менших братів. Ті з криком та плачем метнулися до дверей. За хвилину від них і сліду не залишилось. Сестри хутко спустилися вниз і позамикали двері.
Вискочивши на вулицю і перевівши дух, вовки нарешті зрозуміли, яких втрат вони зазнали. Чотирьох їхніх братів було вбито. Та як же це могло статися. Хіба можна терпіти подібну наругу? Вовки вирішили повернутися до будинку і номститися за жорстоку поразку. Але всі двері вже були замкнені. Хоч вони торгали їх, хоч як сіпали лапами, та пробратися в дім їм не вдалося.
Вирішили пройти через чорний хід. Проте й там їм не пощастило. А з будинку тим часом долинав шум і тихе поскрипування прядок.
Розлючені вовки ще довго шастали по галявині біля задніх дверей, час від часу клацаючи зубами і сумно завиваючи.
Старша сестра, що сховалася в діжці, де квасили овочі, прислухалася до їхнього завивання і тремтіла всім тілом. А коли нарешті зважилася підняти кружок над головою і глянути, що ж там діється на білому світі, враз відчула, що вовчі зуби вчепилися в її ліве вухо.
Друга сестра знайшла собі схованку на похилій сосні. І коли почула, що вовки виють десь унизу, затремтіла від страху. Гілка, на якій вона стояла, враз обломилася, і дівчина впала на землю. Шостий вовк миттю вхопив її за жижку.
Сьомий вовк немов сказився від того, що його старші брати таки встигли знайти собі здобич, а йому все не щастить. Він кидався то в один бік галявини, то в інший і зрештою помітив у чагарнику дівочу сукню. Дівчата майже всі водночас заверещали від болю. Вовки злякалися цього оглушливого крику і кинулися геть від них.
Покусані, в пошарпаному одязі зібралися старші сестри біля задніх дверей. Кожна з них у скрутну хвилину думала лише про власний порятунок, тому лихо не обминуло жодної з них.
А менші сестри діяли спільно, дружно, турбуючись не лише про себе, тому не тільки придумали, як їм вовчу навалу відбити, а й зуміли вбити чотирьох вовків.

Як заєць капусту роздавав

Як заєць капусту роздавав

Як брати скарб шукали

Як брати скарб шукали

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->