Жила на світі бідна вдова, було в неї двоє діток: хлопчик і дівчинка. Дівчинку звали Спритниця, а хлопчика — Пагінчик. Спритниця вдома прибирає, мамі допомагає, а Пагінчик з криниці воду носить та хмиз у лісі збирає. Спритниця в печі топить та обід готує, а Пагінчик ягоди та гриби збирає. Спритниця шиє та пряде, а Пагінчик личаки плете. Коли увечері мати зі поля повертається втомлена й голодна, то двір уже чисто підметений, у хаті скрізь лад, посуд помитий, усе прибрано, стіл накритий і вечеря готова. Одного разу Спритниця й Пагінчик пішли...
Казки для дітей
У далекому гірському селищі жила колись удова з дочкою. Донька дуже любила одягатись у все червоне, тому її й прозвали Хун Мей — Червона Сестричка. Пішли вони якось з матір’ю в долину. А тут несподівано налетів вихор. Над їхніми головами закружляв злий дракон. Спустив він униз свої кігтисті лани, схопив дівчину й поніс її на захід. Крізь пориви вітру мати ледве почула, що сказала їй дочка на прощання: — Врятувати мене може лише братик. Мамочко, дорогенька, не забувайте мене! «Звідки той братик візьметься, коли в мене лише донька?» — подумала...
Один проворний щурик полюбляв стягувати в свою нірку різні речі. І то не так, щоб десь попросив, купив чи виміняв. Здобував щурик свій скарб злодійкувато. То там щось тишком-нишком поцупить, то звідтіля притягне. Мама щурикові сто разів казала: – Не роби так! Не можна! Схаменися! Сусіди теж йому говорили: – Не слід такому гарному щурику бути злодієм! Ти псуєш звання щурячого роду! Слухав їх щурик в одне вухо, а другим дослухався, що де без догляду залишилося і радів: – Я вже велику купу добра маю – геть до самісінької стелі...
Лютий і жорстокий тигр попався якось у пастку. Він ревів і метався в клітці, ламав залізне пруття — та все було марно. І коли він уже втратив останню надію вирватися, на його щастя, саме проходив один чоловік. Тигр, побачивши його, стрепенувся, жалібно завуркотів і мовив: — Чоловіче добрий, змилуйся наді мною, врятуй мене! Випусти з цієї клятої клітки! — Еге ж,— озвався той,— випусти тебе, то ти ще, чого доброго, з’їси мене. — Схаменися, чоловіче! Чим хочеш присягну, що ніколи більше не скривджу бодай комашки. Віднині й довіку я віддано...
Подалося якось Життя у світ мандрувати. Йшло воно та й прийшло до хатини чоловіка з таким роздутим тілом, що сердешний уже насилу ворушиться. — Хто ти? — пита чоловік. Воно відповідає: — Я — Життя. — Як ти справді Життя, вилікуй мене… — Добре,— каже Життя,— але знаю, що ти про мене геть забудеш, як і про свою хворобу, коли одужаєш. — Як я можу забути? — обурився чоловік. — Гаразд. Я повернуся сюди через сім років, от тоді й побачимо,— погодилося Життя. Відтак посипало воно трохи пилом зі шляху...
Були собі три купці. Одного звали Білобородий, другого — Безбородий, а третього — Лисий. Вони й були такі. Купці як купці — скупуваті, хитруваті, до грошей охочі. І мали купці комору, де зберігали крам — килими, шовки, сарі, дготі й таке інше. І дуже вони боялися злодіїв, понад усе на світі. Через це й найняли в комору сторожа, якого звали Ані. Та купців підстерігала зовсім інша біда. В коморі завелися миші й почали їсти крам. Тоді Білобородий, Безбородий і Лисий сказали сторожеві: — Іди на базар і купи доброго кота!...
Пролітав якось над річкою соловейко. Бачить — на березі росте кущ. — Ой, який зелений кущ, який гарний кущ!— захоплено вигукнув соловейко.— Яка краса! Таких кущів я зроду не бачив! І соловейко на радощах затьохкав-заспівав. А що ж він мав робити? На те він і соловейко, щоб на радощах витьохкувати та виспівувати. Наспівався соловейко досхочу й знов підлетів до куща. Дивиться — а на ньому ще й плід невеличкий висить. — Ой, який плід, який плід! — захоплено вигукнув соловейко.— Який зелененький, який гарненький плід! Я зроду такого не бачив....
На гірському обійсті діда Івана однієї весни вилупилося троє курчат. Зазвичай, це дуже мало, бо квочка може висидіти і двадцять курчат одночасно. Але курка з півнем тільки освоювалися на новому місці, і поки дід займався господарством, то й не помітив, як курка сіла на кілька яєць, що відкотилися у сіно і висиджує їх там. В той час сонце вже добре прогріло землю, трава починала рости все швидше. Комашки виповзали зі своїх схованок і непомітно лазили на поверхні. Дід Іван саме готувався запрягти коника, щоб об’їхати лісові молоді насадження, як почув попискування під хатинкою. Обернувся —...
Червоний спортивний автомобільчик думав, що він найкращий у світі. Ще б пак! – Фарба в мене блискуча, колеса новісінькі, двигун найпотужніший поміж усіх! Їздив автомобільчик вулицями маленького міста, хизувався. Всім заважав, правила порушував. – Куди на повороті обганяєш? – сердився роботящий пікап. – Чого перед носом шмигаєш? – гуділи клаксонами поважні автобуси з пасажирами. – Хіба на переході дозволено зупинятися? – обурювалися модні кабріолети. – Хто це на заправці вередує, черги не дотримується? – бідкалися звичайні автівки. Навіть «Швидкій допомозі» спортивний автомобільчик не поступався – тиснув на газ і мчав...
Ось вам, дітки, казка про павука. Лютував колись давно такий голод, що й не сказати. Ніде не можна було знайти ані крихти хліба, ані краплини води, ні на землі, ні у воді. Павук та його павучата геть схудли від того голоду. От і пішов якось павук до слона та й каже: — Господарю, дай Боже тобі довгого життя! Послав мене до тебе гіпопотам, водяний цар. Він просить тебе позичити йому сто кошиків зерна. А натомість, коли прийде час збирати, врожай, пришле тобі великого коня. Але про це знатимуть лише наидостоиніші:...
