Жила собі дівчинка Мар´янка, гарна, розумна, але страшенно вередлива й лінива. Іграшок у неї було так багато, що і дня б не вистачило, щоб їх усі порахувати. А дівчинка не вміла гарно поводитися з іграшками – розкидала, ламала і не хотіла їх прибирати. В Мар´янчиній кімнаті ніколи не було порядку. Іграшки – на підлозі, під ліжком, книжечки – порвані, і мама завжди сварила малу, бо хотіла привчити її до порядку. Та дівчинка була вперта і робила все по-своєму. Ось зайчикові бантика з вушка відірвала, мавпочці хвостика пошкодила, собачці розірвала лапку....
Казки для дітей
На галявині лісу росла собі Ромашка, одним-однісінька. Поряд росли дзвіночки, кульбабки та багато різних квітів. Та лише Ромашка – одна. І було їй дуже сумно, ні з ким поговорити. Дзвіночки передзвонюються між собою, кульбабки зайняті своїми парашутиками-насінинками, весь час повчають їх, як найдалі літати. А до Ромашки нікому діла нема. Та одного дня все змінилося. Якось під вечір почула Ромашка, що хтось тихенько плаче. Озирнулася довкола і побачила маленьку Мурашку. – Гей, малечо, ти чого плачеш? – Ой, як не плакати, коли ніжечка дуже болить, – відповіла Мураха. – А...
В одному лісі жило собі двоє братиків-ведмедиків. І все б нічого, та були вони страшенно жадібні. Весь час у них виникали сварки, бо не вміли вони ділитися, а ще, як їм щось подобалося, то забирали в інших звірят силою. Ось і сьогодні такий гарний день, сонечко сяє, пташки співають, всі звірята-малята граються, а наші ведмежатка знову чомусь лаються, мабуть, щось не поділили. – Це я знайшов! – кричить один малюк. – Ні, я! – кричить другий. – Мої ягідки-малинки! – вперто верещить перше ведмежа. – Бо я старший! – Аякже,...
Четвертого травня родина Жабенко пережила справжнісінький буревій. Несподівано для всіх замість милої та гарненької донечки – жабочки пані Жабенко народила милого та гарненького синочка – жабчика. Оце так новина! Пані Жабенко ридала, не приховуючи свого розчарування. Вона вже давно придбала купу рожевих пелюшок і силу – силенну ляльок для майбутньої доньки. Для якої вона, до речі, встигла вигадати і чудове ім’я – Елеонора. Тепер це, звичайно, не мало жодного значення. Пан Жабенко теж нервував. Йому було зовсім байдуже, хто у нього народиться – донька чи син. Тому він не розумів,...
Надумав якось принц собі закохатись. Перший день минув — не закохався. Другий — не закохався. І на третій день кохання як не було, так і немає! Засмутився так, бідолаха, що з палацу не виходить. Ні з ким не спілкується та від морозива відмовляється. Навіть до рідного батька вранці не виходить, щоб привітатись. Скликав тоді король надзвичайну нараду міністрів. Всі вони були дуже розумні, навчались за кордоном та вміли робити реверанси. А один міністр навіть знав китайську мову і міг простояти на одній нозі хоч цілий день! Та що вдіяти з...
Олексійко повернувся додому похнюплений. Відкинув убік портфель, і задумливо сів біля дзеркала. — Синку, кепські справи? – обіймаючи, поцікавився батько. – Які проблеми, козаче, може спробуємо якось розв’язати їх разом? — Та ось вчителька сказала, щоб я зарубав собі на носі, що як ще раз запізнюсь…от я й вибираю, де б це на тому носі зарубати, – зі сльозами на очах прошепотів. Батько посміхнувся: — Ось бачиш, не така вже й страшна твоя проблема. Бо кажучи “зарубай на носі”, мають на увазі – запам’ятай. Цей вислів дуже-дуже давній. Коли ще...
У великому місті був чудовий парк, в якому жили спритні руденькі білочки. І була серед них одна пустунка, що все прагнула зробити по-своєму. І як не намагалися старі білки привчити її до порядку. Нічого у них не виходило. Руда пустунка постійно порушувала правила: вона охоче йшла до людей, дозволяла себе погладити і сфотографувати, і, звісно ж, не відмовлялася від смачного частування. А ще вона страшенно любила підслуховувати всілякі людські історії та годинами переповідати їх своїм подругам. Одного разу білочка почула від людей, що колись неподалік від міста був чудовий дубовий...
Кожна людина в житті – вчитель. Та чомусь ми частіше згадуємо цей вислів, коли говоримо про не надто позитивних людей, яких зустрічаємо на своєму шляху. А добрих, відкритих сприймаємо як подарунок долі. Та чи вміємо ми цінувати такі подарунки? Чи довго пам’ятаємо їхні уроки та настанови?… …Багато-багато років тому в одному місті жила дівчинка. Всі вважали її звичайною, іноді навіть дражнили сірою мишкою через сором’язливість, а іноді називали дивакуватою, бо вона до нестями любила цирк і щоразу, коли мала вільну хвилину, бігла на виставу. Бігла, бо там був Він. Він...
Колись у таку сиву давнину, що і збагнути важко, жили Дракони. Вони вільно літали над зеленими лісами, над горами і над морями. Люди теж вже з’явилися, але літати не вміли, жили собі тихенько по селах і драконів не любили. Дракони були великі, галасливі, дихали вогнем, ще й мали своєрідне, драконяче, почуття гумору. Одним словом, дуже важко було жити поряд з таким сусідом. Бува якийсь дракон підпалить село просто задля розваги, а сам вмоститься неподалік і спостерігатиме. А іншим разом дмухне вогнем коровам на хвости і буде реготати, дивлячись, як вони...
Принцеса стояла на самому краєчку свого королівства і зачудовано споглядала безмежну пустелю, що ширилася перед нею ген до самого небокраю. Вона вперше бачила цю мертву землю, без жодної, навіть висохлої билинки, лише тріщини, що розповзлися у різні боки, наче намальовані дитиною. Король, її батько, розповідав, що колись тут був великий зелений ліс, з галявинами і низинами, всюди росли квіти, співали птахи, безліч тварин ховалося по хащах, а посередині лісу було озеро. Малим, Король дуже любив гуляти стежками цього лісу, лазити по деревах, ловити рибу в озері, збирати насіння квітів. Але...
