Жабеня

Був теплий сонячний ранок. Принцеса вийшла прогулятися до саду та послухати пташині пісні. Вона повільно проходила поміж кущів троянд, доки не побачила маленьке жабеня. Він жалісно квакав. Якщо б принцеса розуміла цю мову, вона б почула, що сюди він потрапив випадково, у відрі з рибою, що приніс рано-вранці королівський рибалка. Але це не справа принцес, розуміти якесь там жабеня. Вона почала верещати:

— Який жах! Хто це сюди приніс! Як можна! До королівського саду!

На мить вона зупинилася, згадавши казку братів Ґрімм про зачарованого жабеня-принца, який допоміг принцесі дістати її м’ячик з колодязя. «Може це теж жабеня королівської крові? Але ж раптом ні, не хочу так ризикувати та спілкуватися з цим страхіттям», — подумала принцеса та почала кликати на допомогу.

Повз проходила дівчинка – донька пекаря, що привіз до королівського сніданку смачний хліб. Дівчинка була дуже доброю, любила природу та теж приходила до саду послухати пісні птахів. Вона почула, як кричить принцеса та кинулася на допомогу.

— Яке маленьке жабеня! Йому мабуть страшно та він бажає потрапити до своєї річки, — сказала дівчинка (хоча вона звичайно також не могла розуміти його мови).

— Ось і відведи його туди, — промовила принцеса та гордо піднявши носик пішла звідси. Вона розповідала всім, кого бачила, який видався жахливий ранок, та до вечора була в поганому настрої, так і лягла спати з сумним обличчям.

А дівчинка зірвала лист подорожника та підставила його жабеняті. Він довірливо заскочив до нього і дівчинка віднесла його до річки. Там жабеня пострибало до своїх родичів. Пролунало радісне квакання. Дівчинка посміхнулася та подумала, який гарний ранок – жабенятко повернулося додому, яскраво сяє сонечко, солов’ї співають чудові пісні, вдома чекають батьки, а на столі в її кімнаті лежить новенька книга казок братів Ґрімм. Дівчинка радісно побігла додому і увесь її день минув у чудовому настрої.