Олег Шелепало

Жили собі два метелика, Хомко та Хомочка, які дуже любили одне одного. А якими гарними вдалися – й не передати. Їхні великі темні крильця були оправлені світлими смужками, ще й із кожного боку світилися ліхтариками по два червоних очка з синіми зіницями. Якось увечері, коли метелики весело гралися, їх помітив старий ворон Каракар. І так йому сподобалась Хомочка, що він надумав її викрасти. Тож однієї, вже полудневої пори, ворон прилетів до хатки, в якій жили метелики. Вони саме спали, бо ж любили літати лише у вечірніх сутінках. Каракар тихо прокрався...

Надумали комахи обрати собі царя. Бо куди це годиться – у звірів царює Лев, у птахів Орел верховодить, і лиш вони без правителя! – Я! Я буду вашою царицею, – вилетіла поперед усіх балакуча Муха. – Я найпрудкіша, всюди встигаю, все знаю, мені й царювати. Комахи, кожна на свій лад, загомоніли, а потім перевели погляд на Мурашку. Та, хоч і не вискакувала наперед, ніколи не відмовляла іншим у добрій пораді. – Мухи, звичайно, спритні, – мовила вона, – проте не дуже розумні. То на липкому попадуться, то в павутинні заплутаються....

Ранкова прикрість В маленькому зеленому містечку, на березі тихої прозорої річки жив хлопчик Дмитрик. Як і всі діти, він щодня ходив до школи, виконував домашні завдання, читав казки і ганяв з товаришами по вулицях. Жив Дмитрик з батьками в п’ятиповерховому будинку. Вікна їхньої квартири дивилися у невеличкий дворик із спортивним майданчиком. Після школи, весь свій час Дмитрик проводив на цьому майданчику. Грав з хлопцями в футбол, у піжмурки або квача. Та Дмитрик був не схожий на жодного з своїх друзів. У дворі кожен знав: немає в світі більшого Забудька –...

У короля Вайтляндії Артура була чарівна, але дуже пихата донька. Звали її Трояндою. Дівчині подобалося закохувати в себе принців і королів, а потім відмовляти, коли вони пропонували їй руку і серце. Один із сусідніх правителів – король Хавроній до того образився на Троянду, що пішов війною проти її батька. Невдовзі він підійшов з армією до столиці Ваатляндії, взявши її в облогу. Король Артур, що воювати не вмів, занепав духом: – Ось до чого довела твоя пихатись, – мовив доньці,- тепер Хавроній візьме тебе силою. Ще й моє королівство знищить. –...

Народження Це було серед літа, спекотної пори, над далеким синім морем. Яскраве сонце щосили припікало, і з води в небо піднімалися цілі потоки невидимих краплинок. На висоті вони збиралися до гурту. Потім до них прибивалися нові крапельки, і народжувались маленькі хмаринки. Одна з них ледь з’явившись у небі спробувала погриміти, як доросла хмара. Вийшло зовсім тихо, але інші новонароджені почули і одразу підлетіли поближче. – Ти вже вмієш гриміти, – загомоніли. – Будеш за старшу серед нас. Як тебе звати? – Ще не знаю, – відповіла та. – Ім’я треба...

Незнайомець Далеко – далеко, серед темних лісів, було собі місто Трампорі. В перекладі з мови місцевих жителів ця назва означала Веселе місто. І в ньому справді жили веселі люди. Понад усе вони любили сміятися і танцювати. Навіть уві сні з їхніх облич не сходила посмішка. Трампорійці із стародавніх літописів знали, що на світі живуть і інші люди, але ніколи їх не бачили. Хоч би як далеко ходили у ліс мисливці, нічого, крім дерев та звірів, вони там не зустрічали. Саме місто з усіх боків було оточене високим білокамінним муром зі...