Наталія Клевцова

Усі сіли обідати. — Яринко, візьми хліба! — Я не буду їсти хліб. — Але хліб — це наш добробут і сила. Наступного дня мати не купила хліба. За обідом бабуся з сумом глянула на пусту «хлібну» тарілку. Яринка мовчки їла суп. Пройшов ще день. Мати насмажил котлет, а хліба вдома не було. Знову сіли їсти. Бабуся сумно глянула на стіл, відмовилась, пішла прилягти. Обідали, їжа здавалась Яринці «не такою», чогось бракувало.  — Мамо, мабуть, мало солі.  — Та ні, зі сіллю все гаразд. Мабуть, головного бракує. — Що ж...

Ярослав пильно дивився на карту. Перед його очима були держави — сусіди, далекі та не дуже. Як зберегти свою країну? Як зберегти мову, як зберегти свій народ? Друзі чи вороги? Мир чи ворожнеча? Не дай, Боже, війна… Війни, нескінченні війни підірвали життєвий рівень населення, несли голод і смуту. Сидіти у Новгороді за батьковим наказом, але потрібно сплачувати батькові непосильно велику щорічну данину? Не сплатив. — Чекай війни, сину. Батько збирається військом йти на тебе! — невтішна звістка від матері. Ціна питання 2000 гривень. Зібрано раду в Новгороді. Серед різних думок...

— Гості, доню, зустрічай! — мама відчинила двері й до квартири зайшли двоє: тітка Марина із гостем, якого п’ятирічна Наталочка не знала. — А ви швидко з Запоріжжя прибули! — звернулася мама до них. — Так, в Запоріжжі президент відкрив першу частину найбільшого вантового мосту в Україні, от ми швиденько, з вітерцем і до вас! Я — Володя, — протягнув руку для вітання незнайомець. — Наречений, — нерішуче додала Марина. Як же зраділа мама, одразу розповіла, що готує Наталочка до першого класу. — Ми багато чому навчились, зараз все побачите,...

Ось і промайнув перший семестр, дітей чекала екскурсія до театру. — На канікулах підемо до театру! — промовила вчителька, всі загомоніли.  — А що за вистава?  — А ранці брати? — А бутерброди? Домовились на 29 грудня. Біля школи о 9.00 зібралось 20 учнів.  — Кирила немає! — Мабуть, передумав, і зв’язку немає, пішли. Кирило біг щосили, грав вчора на телефоні, розрядив батарею, зарядку не увімкнув, ось і маєш…. — Де наші? — запитав на вході.  — Клас пішов до театру, відповів черговий.  Кирило махнув рукою, сам дійду. Ось і...

Далеко-далеко в чарівному лісі проживає свій вік баба Зима, вона трохи добра й трохи зла, справедлива й сувора, завжди біло-біло у неї надворі. І от сталося так, що  нашу крижану героїню пам’ять підводити стала. Забула вона, що сніг повинен тільки взимку до людей прилітати й стала посеред весни, літа, осені снігом в людей жбурляти. Сильно не налякає, а цвіт у дерев засинає, плодів і врожаю немає. Особливо зайчатам невдача, їх лисиця одразу помічає і швидко наздоганяє. А в маленькій хатинці жила саме зайців  родина: батько, мати й два сини. Побачили...

1 — Заморили, Людоньки, голодом заморили, — крик відчаю пронісся і затих. Голодний вихор носився по селу. Він заглядав у кожну домівку, наче хотів зжерти усе довкола. Голодні селяни навіть не запалювали свічок. У темряві молились і лягали спати, благаючи Бога прокинутись зранку. Можливо, наступний день щось змінить. З’явиться їжа? З’явиться  надія. Так хочеться жити, просто жити. Осінь 1932 року. Земля цього року виглядала, як виснажена годівниця, врожай був замалим, щоб задовольнити потребу людей, нагодувати. Нормативи здачі зерна були зависокими для виконання. Влада  не залишила нічого людям. Людей гнали у...

Тиждень розпочався з виховної години, на якій наш класний керівник ввімкнув радіо і ми слухали новий трек присвячений бабусі й виконаний співачкою з іменем газованого напою. Наш вчитель української, Матвій Андрійович, завжди щось вигадує: квести та тести, марафони й біологічні змагання з застосуванням оригамі або скульптурного пластиліну тощо. — Перед словом “тощо” кому ставити не потрібно, — втрутився Матвій Андрійович. Я й не помітив, що список вчительських цікавинок почав писати по-справжньому, на папірці-чернетці. — До речі, Вадиме, тобі не завадить написати диктант. Я розгубився. — Невже я припустився помилок? —...

Зростали собі на городі брати-близнюки, справжні козаки, добре їли  і пили, здоровенькі були: Олег і Олесь, ось і рід їх увесь. Аж ось виросли і почали гарбузними боками штовхатись, щосили сперечатись, так від тієї бійки обом влетіло, що в різні сторони розлетілись. І відбулося диво, вони між собою помирились і домовилися по світу блукати, щоб свого батька відшукати, бо знати свій рід — то є велике щастя, на все майбутнє життя. В різні сторони вони покотилися і через рік зустрітися домовилися. Багато стежок минало, а легше від цього не ставало,...

На зупинці в очікуванні транспорту стояли Маринка та її бабуся. Незабаром підійшла маршрутка. Дівчинка жваво забігла до салону, побачила вільне місце та стала біля нього. — Сідай, бабусю!  — Сідай ти! Давай, не сперечайся! — Я ж хочу бути ввічливою! — А я хочу тебе захистити. Водій дуже поспішає.  Водій саме пригальмував і людей в автобусі помітно хитнуло. Вже наступна зупинка, а місце ще не поділили. Нові пасажири заходять, щоб їхати далі. Кожен шукає зручне місце. Студент з рюкзаком, жінка з молоком і молода мама, а в неї в руках...