Наталія Клевцова

Тиждень розпочався з виховної години, на якій наш класний керівник ввімкнув радіо і ми слухали новий трек присвячений бабусі й виконаний співачкою з іменем газованого напою. Наш вчитель української, Матвій Андрійович, завжди щось вигадує: квести та тести, марафони й біологічні змагання з застосуванням оригамі або скульптурного пластиліну тощо. — Перед словом “тощо” кому ставити не потрібно, — втрутився Матвій Андрійович. Я й не помітив, що список вчительських цікавинок почав писати по-справжньому, на папірці-чернетці. — До речі, Вадиме, тобі не завадить написати диктант. Я розгубився. — Невже я припустився помилок? —...

Зростали собі на городі брати-близнюки, справжні козаки, добре їли  і пили, здоровенькі були: Олег і Олесь, ось і рід їх увесь. Аж ось виросли і почали гарбузними боками штовхатись, щосили сперечатись, так від тієї бійки обом влетіло, що в різні сторони розлетілись. І відбулося диво, вони між собою помирились і домовилися по світу блукати, щоб свого батька відшукати, бо знати свій рід — то є велике щастя, на все майбутнє життя. В різні сторони вони покотилися і через рік зустрітися домовилися. Багато стежок минало, а легше від цього не ставало,...

На зупинці в очікуванні транспорту стояли Маринка та її бабуся. Незабаром підійшла маршрутка. Дівчинка жваво забігла до салону, побачила вільне місце та стала біля нього. — Сідай, бабусю!  — Сідай ти! Давай, не сперечайся! — Я ж хочу бути ввічливою! — А я хочу тебе захистити. Водій дуже поспішає.  Водій саме пригальмував і людей в автобусі помітно хитнуло. Вже наступна зупинка, а місце ще не поділили. Нові пасажири заходять, щоб їхати далі. Кожен шукає зручне місце. Студент з рюкзаком, жінка з молоком і молода мама, а в неї в руках...

Жили собі ведмідь та їжак. Добре вони спілкувалися разом. Взимку залягали спати, а навесні раділи сонечку, зеленій траві, ніжному небу. Їжак пригощав яблуками, які приносив кожного дня, а ведмідь — диким медом, ягодами. Солодко жили та одного разу посварилися. Ось як це сталося. Задрімав їжачок у малині, а клишоногий в кущі зайшов та ногою туп-гуп і в їжаковий тулуб. Один реве, інший скиглить.  — Ти винен! — Ні, це все ти ! От вже пуста голова, мозку в тебе нема! — Сам такий, не друг ти мені. — Не буду...

Тарас прийшов до школи вранці. Ось і почався навчальний рік. Довго його чекав хлопець — в школу кортіло. Та не знав, як поводитися з однолітками. Вдома бабуся та матуся говорили, що він у них най-най, а коли побачив клас, нові обличчя, стало якось ніяково. Може є кращі за нього. — У мене найкращі зошити, у мене найкрутіший ранець, — нахвалював він своє добро хлопцям. Та чогось усі сторонилися. Вдома Тарас сидів і нічого не хотів  робити. — Почитай книжки, ти ж краще за усіх читаєш, — промовила бабця. Та Тарас...

— Я не хочу вчити ніякі правила! — Матвій жбурнув підручник з завданням на літо. Той відлетів і розкрився, сторінки зашаруділи, ніби обурені такою поведінкою, а хлопець даремно не звернув на цю дрібницю уваги. За хвилинку з книжки з’явився Знак Питання. Він потер свою скорчену спину, намагаючись розпрямитись, а потім махнув на це рукою. — Знак Оклику в постанові тулуба більше розуміється і поставу добре тримає, — пробурмотів він, звертаючись до розгубленого хлопчика. І продовжив: — Я щось не зрозумів, ти не знаєш, що книга — не птах, літати не...

Красивий дарунок від нашої чи не найактивнішої авторки, Наталії Клевцової до 30-ї річниці Незалежності України для читачів сайту Казка. Щастя Поруч Авторська книга. До речі, Ви можете придбати в авторки й друковане видання даної книги. Підтримка українських авторів важлива. Як бонус, є казка озвучена ентузіастами, яку ми не залишаємо без уваги. Дивіться, слухайте, насолоджуйтесь. Також казку «Подушка-ковбаса» можна прочитати на нашому сайті.

Задощилось: день не завдався з самого ранку. Бездомна сіра в білий горох кішка виглядала скуйовдженою і подряпаною, вона спостерігала, як великі краплі тарабанять по асфальту невеличкого міста, намагаючись перетворити його на Венецію. — Я не маю гондоли, та що й казати, навіть надувного човна, щоб пересуватися містом, яке плаває, — з жахом думала вона. ЇЇ великі сірі з вогняними крапочками очі побачили безнадійність ситуації й відповіли сльозами. Їжа, смачненькі м’ясні обрізки, які регулярно роздавала Матінка Марта, робітниця м’ясної крамниці, знаходилась за три вулиці від неї. Тепла ковдрочка залишилась в спогадах...

Навчальний рік добігає кінця.  — Річні контрольні напишемо, а там вже недалеко до оцінювання за восьмий клас і, увага-увага, дев’ятий клас, — Ромко стоїть разом з однокласниками біля дверей закритого кабінету з іноземної мови, дає їм настанови, піднявши вказівний палець догори, в його очах бігають хитрі вогники. Хлопці купою стоять біля нього, ловлячи кожне слово.  Роман копіює промову Мачо з Мадрида, так вони позаочі назвали Максима Мстиславовича, вчителя іспанської мови. Мачо, тому що з вересня в класі серед дівчат стільки розмов було про нового вчителя, супергероя. Він був уважним до...

Березень 1942. Марія в нетопленій хаті змерзла вщент, війна дмухає холодом в обличчя. Що про себе казати: село Розовка, чоловік на фронті, а вдома п’ятеро дітей. Новини приходять не кожного дня, все більш чутки про те, що німці пішли в наступ. Тоненька жінка обходить хату, молиться в закутку, на місці де раніше стояла ікона. Забрали. Але вона стоїть і молиться, пересохлі губи промовляють молитву тихо-тихо, щоб не розбудити малих. — Мамо, пити, — Галюня таки  почула. Їй вісім, але на вигляд не скажеш, вона спускає ноги до підлоги та підіймає,...