Наталія Клевцова

Ведмідь розлігся на галявині, його широка лапа зачепила мурашник. Комахи занепокоїлись, вискочили зі своєї домівки. — Що це за гора? — здивувався маленький Мураш. — А ти куди, ще не дуже дорослий, — хотіли зупинити Мураша брати мурахи. — Я з вами, роздивлюся, що за велетень нашу домівку зачепив. — Ведмідь, братики, нічого не вдієш, його всі в лісі бояться, — прийшов з розвідки старший з мурах, його позивний — Стар, що значить «зірка» по-англійськи, але він не пихатий, як деякі зірки, навпаки серйозний і розсудливий. — Як це: нічого...

Усі сіли обідати. — Яринко, візьми хліба! — Я не буду їсти хліб. — Але хліб — це наш добробут і сила. Наступного дня мати не купила хліба. За обідом бабуся з сумом глянула на пусту «хлібну» тарілку. Яринка мовчки їла суп. Пройшов ще день. Мати насмажил котлет, а хліба вдома не було. Знову сіли їсти. Бабуся сумно глянула на стіл, відмовилась, пішла прилягти. Обідали, їжа здавалась Яринці «не такою», чогось бракувало.  — Мамо, мабуть, мало солі.  — Та ні, зі сіллю все гаразд. Мабуть, головного бракує. — Що ж...

Ярослав пильно дивився на карту. Перед його очима були держави — сусіди, далекі та не дуже. Як зберегти свою країну? Як зберегти мову, як зберегти свій народ? Друзі чи вороги? Мир чи ворожнеча? Не дай, Боже, війна… Війни, нескінченні війни підірвали життєвий рівень населення, несли голод і смуту. Сидіти у Новгороді за батьковим наказом, але потрібно сплачувати батькові непосильно велику щорічну данину? Не сплатив. — Чекай війни, сину. Батько збирається військом йти на тебе! — невтішна звістка від матері. Ціна питання 2000 гривень. Зібрано раду в Новгороді. Серед різних думок...

— Гості, доню, зустрічай! — мама відчинила двері й до квартири зайшли двоє: тітка Марина із гостем, якого п’ятирічна Наталочка не знала. — А ви швидко з Запоріжжя прибули! — звернулася мама до них. — Так, в Запоріжжі президент відкрив першу частину найбільшого вантового мосту в Україні, от ми швиденько, з вітерцем і до вас! Я — Володя, — протягнув руку для вітання незнайомець. — Наречений, — нерішуче додала Марина. Як же зраділа мама, одразу розповіла, що готує Наталочка до першого класу. — Ми багато чому навчились, зараз все побачите,...

Ось і промайнув перший семестр, дітей чекала екскурсія до театру. — На канікулах підемо до театру! — промовила вчителька, всі загомоніли.  — А що за вистава?  — А ранці брати? — А бутерброди? Домовились на 29 грудня. Біля школи о 9.00 зібралось 20 учнів.  — Кирила немає! — Мабуть, передумав, і зв’язку немає, пішли. Кирило біг щосили, грав вчора на телефоні, розрядив батарею, зарядку не увімкнув, ось і маєш…. — Де наші? — запитав на вході.  — Клас пішов до театру, відповів черговий.  Кирило махнув рукою, сам дійду. Ось і...

Далеко-далеко в чарівному лісі проживає свій вік баба Зима, вона трохи добра й трохи зла, справедлива й сувора, завжди біло-біло у неї надворі. І от сталося так, що  нашу крижану героїню пам’ять підводити стала. Забула вона, що сніг повинен тільки взимку до людей прилітати й стала посеред весни, літа, осені снігом в людей жбурляти. Сильно не налякає, а цвіт у дерев засинає, плодів і врожаю немає. Особливо зайчатам невдача, їх лисиця одразу помічає і швидко наздоганяє. А в маленькій хатинці жила саме зайців  родина: батько, мати й два сини. Побачили...