Наталія Клевцова

Людонька часто хворіла, піде два-три дні до дитячого садка і щоки палають. Не від радощів, а від високої температури. Отже, лікуватись тепер два-три тижні. Її матір не могла працювати, треба доньку лікувати, чаєм з варенням  відпоювати. Працював один батько, його заробітна плата ледь покривала витрати. Щоб смачно всіх нагодувати, треба пофантазувати, кожен день щось вигадувати.   Полуденне сонце нагадувало про час обіду. Мати разом з Людонькою принесли додому хлібину: вона була ще тепла і пахла на всю кухню.  — Хочу скуштувати, — дівчинка торкнулася пальчиком рум’яного хліба. На вулицю Людонька вийшла...

Речі було зібрано, як попереджували в новинах. — Небагато, — констатувала бабуся. Вона була, прискіпливою жіночкою, мала фах інженера-конструктора, на пенсії малювала абстрактні картини та планувала ландшафт ділянки саду біля своєї хати в селі. Тут і яблунці місце знайшлося. — Онука зрадіє, коли приїде відпочити до мене, яблучок поїсть — втішалася подумки цілий рік. Але онучка з дочкою приїхали раніше. З “тривожною” валізкою. Речей було небагато: валіза і сумочка з ліками. — Бомблять, — з порогу видихнула дочка,— бери паспорт, мамо, їдьмо. Брали воду, документи. Брали необхідне, навіть менше. Жінка,...

Маленький, а тому й беззахисний котик виглядав зі свого сховища на вулицю. Сьогодні він ще нічого не їв. Кожного разу серденько кошеняти швидко-швидко стукало, коли він вибігав на «полювання». Це відбувалося, коли тітка Варвара з першого поверху виносила тарілку на двір, щоб підгодувати беззахисних тварин. Прибігали жувати коти-брати, а потім крихти дзьобали голуби. — Чорний, чорний під лапами не вештайся, тітка в прикмети вірить, тобі миску не довірить, може потім поїси! — кричали коти — зовсім не брати — кошеняткові.  Про те, що в них була одна кішка-мама вони не...

В  далеку давнину жила на світі одна чарівна панянка — принцеса, хоча сама того не знала. А ти знаєш чим панянки й принцеси відрізняються від звичайних дівчаток? Так, звісно, що у кожної принцеси є особливий дар, завдяки якому вона може змінювати світ на краще. Але той дар може дати про себе знати не одразу. Народжується звичайна дівчинка, а потім — починаються дива. Тож, коли народилась маленька Ганна, її мати дуже сподівалась на диво. Мами, вони завжди такі: кожна вірить, що її дитина найкраща. І твоя думає так, тож не розчаровуй...

Вихователька повела групу учнів на подвір’я гімназії після занять. Хоча весна цього року була доволі прохолодною, гімназисти третього класу групи подовженого дня гуляли щодня. Тому, що не буває двох однакових днів, навіть годин. Так хочеться бачити прояви весни, коли проростають зернятка і на волю з-під землі вириваються весняні квіти. Ось і кульбаби вийшли на побачення з сонечком, цього року їх було замало, а раніше галявина для прогулянок завжди рясніла жовтим кольором.  — Ми будемо робити віночки? — запитала Марічка Олену Кирилівну. — Заждіть, почекаємо парашутистів, — відповіла вихователька. — Справжніх?...

Полювання. Звір мчав, як авто, швидкість п’ятдесят кілометрів, пуму легко зустріти в гірських хвойних лісах і трав’янистих рівнинах, а зараз це — Пампаси. Постать — граціозна, в очах горять вогники. Здобич зовсім близько, маленький неслухняний Оцелот, невеликий кіт з роду леопардів. Він також вийшов за їжею, це необхідно, щоб вижити, а тут його самого вважають за обід!  — Казала мені мати, не можна одному гуляти, зарано в Пампасах полювати! Ааааааааа! — швидко пересувався Оцелот.  Зранку все було так добре! Дідусь розкладав їжу та пригощав малого. Це був  останній провіант, треба...

Арбітр     Казку «Арбітр» можна прочитати також тут.