Дім, що чекає

Поділитися

Він стояв спустошений, покинутий, з розбитими вікнами. Почорнілий.  Зверху накособочений, без даху, з чорною дірою замість входу. Він не був самотнім. Таких домів за рік повномасштабного воєнного вторгнення було чимало. Вони були архітектурними свідками війни. Не про таку долю вони мріяли.

Автор ілюстрації: Віка Шуляк

Кожна людина мріє про свій дім, хоче, щоб він був затишним, міг зігріти своїм теплом. Хай на вулиці йде дощ або сніг, або крижаною ковдрою вкриває і робить білим цілий Світ зимова завірюха, а ти поспішаєш до нього, він відчиняє тобі двері. Затишний і теплий. Горнятко з чаєм, що живить, тепле ліжко, яке дає відпочинок, нова книга, що чекає на полиці — потім тобі не раз пригадаються такі рідні твоєму серцю дрібнички. Дрібнички, що залишились лише у спогадах.

Дім… тут народжуються історії, які складаються і утворюють дерево роду, яке своїм листям, гілками, стовбуром об’єднується з іншими родовими деревами, що разом становлять Літопис народу.

Тут закохані зізнаються в коханні, всі радіють, весілля шумить, що почують стіни, а потім зрадіють дитячім усмішкам. Немовля і доросла людина відчувають, що вдома лікують і вікна, і стеля, і стіни. Буття, мов величезний потяг, курсує і не може зупинитись. Люди сідають і встають до такого потягу на різних станціях, кожна з них замість букв має цифри, так позначають роки. Рік тому ми поїхали від своїх домівок і рахуємо кожен день війни. Кожен день. Зимовий лиходій наслав свої чари, щоб ми замерзли і пропали.  Зима скувала наші серця кригою болю, але війна скінчиться і вони зігріються. І прийде весна. Весна обов’язково прийде. Тільки треба дочекатись. 

Дім, я повернусь до тебе навесні. Я відбудую тебе. І буде квітнути вся Україна!

  • 04.04.2023