Помічники Святого Миколая

Якось четверо янголят зібралися і пішли до Святого Миколая. Дуже їм хотілося Святому допомагати. Прийшли до його хатинки і постукали в двері. За якусь мить Святий Миколай уже запрошував янголят до світлиці.
– Дорогий Миколаю, чи можемо ми тобі допомагати, коли ти будеш обдаровувати діток?
– Залюбки прийму вашу допомогу, дорогі янголятка. Адже мені самому не так вже й легко усюди встигати, – посміхаючись, промовив Святий.
– Тоді кажи, що нам робити, і ми радо допоможемо.
– Ось тут у мене записані всі дітки, що є на Землі, – і з цими словами, Миколай вийняв із шухляди велику й товсту книгу. – Тут усі їх імена та адреси, а також усі добрі й не дуже, вчинки. А це, – вийнявши скручений у трубочку папір, продовжував Святий, – довжелезний список побажань, що вони хотіли б отримати від мене в дарунок.
– І як ти справляєшся з цим усім? Адже тут тисячі дітей, – спитало котресь янголя.
– Так, це справа дійсно не легка. Та є у мене чарівне дзеркало у котре я частенько заглядаю, тому все, і про всіх діток знаю, – підморгуючи й усміхаючись мовив Святий Миколай.
Янголятка підійшли до диво-дзеркала ближче і побачили там кучугури білих та пухнастих хмарин. Махнув Святий своєю палицею, і нараз усі хмаринки розтанули. А натомість вигулькнуло замурзане личко хлоп’яти.
– Іди-но вмийся, горенько моє, – сказала до нього матуся. – Що ж ти знову накоїв? Навіщо шибку сусідам розбив?
Та хлопчина крутнувся на місці, і тільки його й бачили.
– Ну що за неслух? Знову втік, – бідкалася мати.
– Це – хлопчик Михайлик. Дуже вперта та неслухняна дитина. – Промовив Святий. – Давно за ним спостерігаю. Геть не слухає мами, та дуже її засмучує своїми витівками. Ось йому цього року понесе різочку Антипко.
– Ой, а може не треба? – Округлили очі малі янголята. – Той Антипко такий лихий. Він і нам спокою не дає, завжди якісь капості влаштовує.
– Мусить так бути. – Дуже серйозно промовив Миколай. – Адже Михайлик має зрозуміти, що був нечемний, тому подарунків не отримав. Якщо подумає про свою поведінку, виправиться на краще, то наступного року вже буде з подарунками.
– І часто діти залишаються без подарунків? – Стурбовано спитало друге янголя.
– Ні, не дуже часто. Але такі випадки бувають. Ось погляньте-но сюди. – Святий показав на чарівне дзеркало. Хмаринки знову розійшлися в різні боки, а янголи побачили зовсім іншу місцевість і маленьку дівчинку.
– Оце – Настуся. Ця дівчинка хоч і гарна, як квіточка, але була жахливою вередою, та кривлякою. Минулого року замість подарунка отримала Антипкову різочку. То що ви думаєте? Засвоїла добре урок. За рік вона стала геть іншою дитиною. Перестала вередувати, не кривляється, не діймає рідних. Навпаки, стала мамі помічницею. Тому цьогоріч отримає в дарунок омріяну ляльку.
Янголи задоволено перезирнулися. Про щось пошепотілися, а тоді запитали:
– Скажи нам, любий Миколаю, як же ти все пам’ятаєш, хто з діток чемний, а хто ні?
– Відкрию вам одну таємницю. У мене в цій справі є помічниці – зорі вечорові. Над будиночками де живуть чемні дітки, за кожну добру справу вони прикріплюють зірнички, маленькі зоряні пилинки. То такий будиночок вночі увесь сяє, і тільки я те сяйво бачу. Де ж сяйва зовсім мало, там живе нечемна дитина.

– А як ти за одну нічку всюди встигаєш побувати? – Допитуються янголята.
– Для цього в мене є ось ця чарівна палиця. На неї я опираюся, усюди ходжу не розлучаюся. Стукну нею об землю і враз опиняюся в тому куточку де мені треба. Хвилинки у цю ніч також чарівні, і біжать вони повільніше ніж завжди, тому встигаю багато. – Розповідає янголятам Святий Миколай.
– То може тобі наша допомога не потрібна? – Посмутніли янголята.
– Потрібна, мої любі, потрібна.
– А що ми маємо робити? – Повеселіли малі.
– Хтось із вас буде йти попереду мене в хатинку, тихенько дитині сипати на повіки диво-сни. Ще котресь, буде за списком виймати з торби подарунки, пильнуючи, щоб не наплутати. А я вже прилаштовуватиму під подушку.
– То тільки двох візьмеш у поміч? – Спитали янголята.
– Усіх, що прийшли візьму, – посміхаючись відповів Святий Миколай.
– Але ж ти говорив тільки про двох, а що робитимуть ще двоє?
– А ті двоє теж без роботи не залишаться. Вони пильнуватимуть і наповнюватимуть торбу з подарунками. Справа не важка, але відповідальна. Є у мене ще й чарівний млинок. Та не борошно з нього сиплеться, а подаруночки. Одне буде торбу підставляти, інше млинком керувати. От так разом і впораємося мої хороші.
Вже нічка зорі засвітила, і місяць вийшов на поріг. Із неба янголи спустились, мандрують сотнями доріг. Святому дружно помагають, а він дарує нам дива. Ця казка дітки закінчилась, та завтра буде вже нова.