Жили-були веселі нотки у країні Музики. Вони завжди радісно співали та грали на різних музичних інструментах. Одного дня нотки вирішили вийти на прогулянку і побачити світ за межами своєї країни. Так почалися пригоди веселих ноток. Вони переходили річки, ліси та гори, проникали на гірські вершини та занурювалися в морські глибини. Під час своїх мандрівок вони зустрічали музикантів, які грали на різних музичних інструментах і нотки залюбки приєднувались до них. Одного разу зустріли скрипача, який грав на скрипці. Музикант, почувши, як веселі нотки грають на клавішах піаніно, заслухався. Вони разом створили прекрасну...
Одного ранку, коли в небі не було жодної хмаринки й сонячні промінчики пробуджували природу від сну, галявиною своїми теплими, лагідними лапками гуляв сонячний зайчик. Він милувався квітами, що розкривалися після прохолодної ночі, заглядав у крапельки як у люстерко. Неподалік пролітала бджілка до квіточки, яка тільки розкрила свої пелюстки, щоб першою зібрати нектар. Вона привіталася з нашим сонячним зайчиком, побажавши йому граного дня. Бджілці потрібно було багато зробити справ. Їхня дружня сім’я не любила ледарів і всі сумлінно виконували роботу. А сонячний зайчик продовжуючи насолоджуватися барвами природи, задумав знайти собі друга....
На лісовій галявині стояв старий дуб. В цьому дубі в затишному гніздечку жила Білка. Дуже гарною господинею була вона. Цілий день працювала, наповнюючи свою комірку запасами на зиму: то горішків принесе, то грибочків насушить, а то і жолудів назбирає. Дивився на це з заздрістю Ведмідь. — Ох і добре ж живеться Білочці. І тепло в дуплі, і їжі завжди вдосталь. І я б так хотів би. Та одного разу, коли Руда була у справах, вирішив Ведмідь зайняти чуже житло. Заліз він на дерево та став моститися в Білячому дуплі: то...
Біг собі песик стежинкою. По один бік розкинулося поле з золотавими колосками пшениці, а по інший, море підіймало свої хвилі. Біг весело, жваво, роздивлявся рослинки, прислуховувався до курликання журавлів в небі. І так хотілося полинути високо-високо, як і вони. Аж раптом він побачив дивний предмет – квадрокоптер. Озирнувся навкруги, гордовито обійшов його, помахав грайливо хвостиком, навіть лизнути спробував. А потім своїм голосним гавкотом намагався відшукати господаря. Але все було марно – ніхто не відгукнувся. Песик подумав: «Я дуже хочу літати й бачити все у світі, адже птахи бачать стільки всього...
Діти бавляться надворі, Влітку дні такі чудові. Тепло. Гарно. Та де взявсь, З неба Дощик враз поливсь. Діти в клуню поховались, Переждати сподівались. Тут бабуся прибирала До порядку все складала. Тож прийшла, до діток сіла Й стиха так заговорила: — Заховалися, малята? Давайте Дощик всі прохати, Щоб полив землицю вчасно, Щоб скропив нам грядки рясно, Щоб все квітло, все раділо, Щоб на полі все родило. Голосненько, усі разом Ми покличем Дощик радо: — Іди, іди, Дощику! Зварим тобі борщику, Наваримо ще й каші, Щоб полив городи наші. Як почув це...
Сідайте зручненькоСлухайте уважненько.Жили собі Дідусь та БабусяІ були в них не Курка РябаНе телятко, не коточок,А гарненький Колобочок! Дідусю і Бабусі жаль стало їсти й залишили вони його собі, жити. Вони навчили його доброзичливості й поваги. Дорослі й малі всі мають право на життя. Зранку з сонечком вітайся.Всім навколо посміхайся! Малюкам допомагай!Стареньких синку, поважай. І захотів Колобок знайти собі друзів. Покотився він і зустрів на своєму шляху звіряток. Вони теж його не з’їли. Першого зустрів Зайчика, потім Вовчика, Ведмедика, Лисичку і подружилися. Друзі дізналися, що у Колобка день народження і зібралися...
На краю лісу в нірці під старим дубом жило лисенятко Микитка зі своєю сім’єю. Було воно невеликого зросту з гарною рудою шубкою, пухнастим хвостом, мало маленькі гострі вушка, які чули кожен звук у лісі. Микитка завжди був щедрим лисенятком, любив допомагати рідним і друзям. Кожного дня він вставав рано-вранці та допомагав мамі приготувати сніданок для всієї родини. Потім Микитка поспішав до садочка, який знаходився на сусідній галявині. Лисенятко дуже любило їсти солодощі й могло з’їсти їх дуже багато. І одного ранку, як Микитка знову наївся солодощів, в нього заболів зуб....
Одного сонячного, теплого, літнього дня я зі своїми донечками та з песиком Патроном зібралася до лісу. У літню пору в лісі стоїть справжня благодать: дерева одягнені в яскраво-зелене оздоблення, м’яка трава стелиться по землі, повітря наповнене запахом трав і розігрітій сонцем деревини. А якщо опинишся в лісі рано вранці, то зможеш спостерігати, як на траву випадає свіжа роса, як розпускається безліч лісових квітів. Йдемо наче м’яким килимом, а не по траві й залишаємо сліди. Мандруючи по лісу помітили галявину з червоними шапочками суниць. Вони ж ще дрімали, схиливши голівки одна...
Ранок сьогоднішнього дня був прохолодним. Вітрисько-забіяка зривав з дерев останні листочки, які кружляючи у вальсі падали на землю. Прийшла пізня осінь. Все навкруги стало тьмяним, тихим та похмурим. На подвір’ї бабусі Ганни вже не чути веселого співу півника, цокотіння курочок та ґелґотіння гусей. За всім цим не один день на вишні спостерігав маленький горобчик Рікі. — Мамо, що трапилося? Чому всі такі сумні? — запитував Рікі. — Бо прийшла холодна осінь, — повчала маленького матуся. Ранньою весною Рікі з’явився на світ, тому й не розумів чому все так відбувається. Коли він злітав...
Дівчинка, на ім’я Діана давно мріяла про собаку. Усі зошити були обклеєні наліпками із зображенням собак, вона дивилась мультфільми лише про них. Часто розповідала батькам про те, що собаки наймиліші створіння, вона казала, що у них мордочки такі, ніби завжди усміхаються. — Мамо, я так хочу собачку, — сказала Діана, глянувши на маму. — Доню, ти знаєш як за нею важко доглядати, відповіла мама. — Її потрібно вигулювати, купати, чесати, годувати. — Але я готова це робити — відповіла Діана. — Ні, і крапка! — суворо гримнула мама. Дівчинка ковтаючи...