Казки для дорослих

Вирішили звірі в лісі демократію і гласність розвивати. Від одностайного схвалення рішень правління перейти до конструктивної критики. А щоб голос розуму було краще чути, вирішили видавати лісову газету. Новин назбирали швидко. Білки, що по всьому лісі стрибають, чимало розповіли, і лисиця не лишила редакцію газети без інформації, і тхір багато цікавого повідав. Почали відбирати, що друкувати у першу чергу. Як ведмідь напився — того не можна, бо як почує ведмідь, то всім несолодко буде: прийде до редакції й розвалить усе. Як кабан віз жолудів у білок забрав та й собі...

Одного разу в зайця стався напад альтруїзму, і вирішив він роздати лісовим звірам надлишки капусти. Про що й повідомив сороку, а та вже рознесла новину лісом. Першим прийшов ведмідь. Походив навколо капусти, поклацав язиком. Каже зайцеві: “Оце би хто мені її до барлогу приніс, то я б забрав тоді. А так — іще й на собі її перти. Не візьму”. Наступним був вовк. “Хех, — каже, — от якби капуста твоя м’ясом пахла, можна було б поласувати”. Лисиця — та взагалі й казати нічого не стала. Подумала: “А давай, зайче,...

Якось бобер із єнотом засперечалися, як краще ловити рибу. — Рибу краще ловити з води, — повів мову бобер, — досвід поколінь бобрів це доводить. — Та ні, — відповідає єнот, — рибу треба ловити з берега або з корча. От дивись: сідаю я на корч… Хоп… і риба в лапі. — Ну, скажеш таке, — сперечається бобер. — Багато ти лапою наловиш. А з води я тобі десяток натягаю за той же час. Пірнув — а в зубах три рибини за один раз. І так вони переконували один одного,...

Лиса загризали блохи. Він просто скаженів, але не міг їх позбутись. Що лиш робив, але блохи з’являлися знову. Лис пожалівся про свою халепу дятлові, котрий мешкав неподалік. А слід зауважити, що за тих часів дятел харчувався зерном на луках. От дятел і каже лисові: — А що, давай я спробую в тебе бліх половити. Все ж тобі легше, ніж по кущах лазити, хутро своє псувати. — Давай, — погодився лис. Тоді дятел всівся на лиса, і ну видзьобувати бліх по одній. Але, щоб зернятко витягти з колоска, треба мати гострого...

Кабан був гладким, опецькуватим. Великий дикий кабан, який умів шукати гриби і жолуді, й на них він від’ївся. Але кабану дуже не подобалося, коли хтось називав його жирною свинею. Хоча він нею фактично й був, але таке звертання ображало його власну гідність. Тоді кабан звернувся до правління лісу із вимогою заборонити називати його жирною свинею. Правління не захотіло сваритись із поважним мешканцем і ухвалило рішення називати кабана не інакше ніж якісно відгодованим свином. На цьому й порішили, і кабан задоволений побіг у своїх свинських справах. Аж якось почула про відгодованого...

Сірому вовкові завжди чогось не вистачало. Зайця з’їсть — замало. Разом з іншими вовками козулю зажене — теж на всіх малувато. А хотілося йому, щоб завжди було їжі вдосталь і дах над головою. Ось одного разу сидів сірий на пагорбі, і як когось побачить на дорозі, починає йому скаржитись на своє життя. Почув це один хуторянин, який ішов тою дорогою, і думає: “А якби цього вовка посадити у власному дворі, щоб попереджав мене про перехожих?” — Вовчику-вовчику, підеш до мене? — запитує. — Я тебе годуватиму, а ти мені за...

Зайчикові ніхто не давав проходу в лісі. Хто лиш побачить, — то “підніжку” підставить, то камінцем кине, а хто із дерева горіхом чи жолудем жбурне. Замислився зайчик, як йому бути. Пішов до сови. –                        Сово, порадь, що мені, бідолашному, робити? Всі з мене глузують… –                        А ти, зайчику, маєш чимось вирізнятись. Тоді тебе поважатимуть, — відказала Сова і зачинила дверцята свого дупла. Замислився зайчик іще глибше. Чим йому, сірому, вирізнитись? Ішов він, так, замислившись, аж поки опинився біля болота. “О, це ідея”, — подумав зайчик. Обмазався багнюкою і побіг додому,...