Світ, Світло і Вода

Плачинда на десерт         

Так, на апетит не скаржуся. Він у мене вовчий.

Особливо як знайду воду.

На що скаржуся – так то на пам’ять. Але лише на цифри.

14 серпня, неділя.

22.20.

Ми сидимо з Рудиком на його даху і за чотири щоки уплітаємо наполеончики, тортики за «секретним» рецептом, що лишилося після мого вчорашнього дня народження. Але спекли їх не наші мами, а Віра (добре, хай буде тітка Віра) – та сама білявка з «тюльпанами»! Вона виявилася татовою однокласницею, яку він не бачив 15 років. І, взагалі, непоганою жінкою.

Дякую, Віро! Уплітаємо твої делікатеси під свіжу, цілющу колодязну водицю. Ніякий спрайт і севен-ап з нею навіть поряд не стоїть!

А ще ми «уплітаємо» небесну Плачинду. Це Рудиків подарунок на мою 13-ту «днюху». 13 серпня 13 років – а у мене геть вилетіло з голови! Нє, вона, моя голова цими днями була забита іншими справами, але ж не настільки, щоб не умістити в собі дві маленьких цифри: 1 та 3. І сміх, і гріх!

– Що ти знову смієшся? – дещо ображено питається Рудик. – Дивись давай!

Він м’яко, по-дружньому, натискає мені на потилицю. І от я знову «прилипаю» оком до хитрої  оптичної штучки на його телескопі-трансформері. Клік – і малосильний аматорський телескоп перетворюється в науковий прилад справжнього астронома. Клік – і ти кліпаєш очима від неймовірної цієї зоряної краси! Чумацький шлях – наша галактика – видно до кожної малюсенької зірочки. Деякі з них і справді схожі на кристалики солі, які випали з чумацької мажі. Мала планета Плачинда

– Вище! Вище бери! Башиш? Жовтенька така, під Юпітером. Шашто так мерехтить, наше шигнали нам посилає. Це і є мала планета Плашинда, – давлячись тортиком, коментує Рудик.

– Жартуєш? Яка ще «плашинда»? – мене знову «накриває» сміхом.

Рудик бере паузу, щоб дожувати свій «наполеон» і знайти у Вікіпедії потрібну статтю.

– Астероїд Плачинда 13-ї зоряної величини, – читає він вголос з свого смартфону, – був відкритий…

– То Плашинда, то Плачинда! – з недовірою вигукнув я і потягнувся за його мобільним. – Ану дай!

– Будь ласка! – Рудик добровільно віддає мені свій гаджет: на честь мого дня народження «рудий вовк» поводить себе, наче білий і пухнастий.

Я читаю і «прозріваю»:

Плачи́нда (6121 Plachinda) — астероїд головного поясу, відкритий 2 вересня 1987 року українським астрономом Людмилою Черних в Кримській астрофізичній обсерваторії (місто Сімеїз, Україна)…

Так от, значить, на що збирав гроші Рудик! На цю телескопічну примочку, яка дозволяє побачити Небесну Плацин… тобто Плачинду. Байдуже, як вона називається. Такий подарунок мені ще ніхто не робив – справжню зірку! Ну, тобто астероїд. Чи малу планету. І двічі молодець, що він не просив грошей у батьків. Моя школа!

– Чиканутися можна! Плачинда! І це мені? Ну, удружив, друзяка. Дякую, – обіймаючи Рудика за плечі, я ловлю себе на думці, що він якось поменшав в об’ємах. – Слухай, а з чим вона?

– З гарбузом, нема питань! – сказав Рудик і, розміявшись, поплескав себе по животу. Який таки став поменше – нема питань. Ми за ці дні всі схуднули: я – на складі «колорадських» фарб під Божою горою в Северинівці, де мене тримав власник чорного джипу, а  мама-тато, Рудик та інші (включаючи навіть дядька Лева) –  поки мене шукали повсюди. Нерви – то така річ. Та головне, що все добре скінчилося.

– Вовчик-братик! – запивши водою останній «наполеон», сказав Рудик. – Я давно хотів тебе запитати.

– Питай.

– А що значить твоє прізвище?

– «Дзиндра»? Це таке давнє малоарнаутьське закляття.

– Закляття?! – зробив великі очі Рудик. – Яке саме?

Опершись рукою на телескоп, я зробив ковток нічного міжлиманського повітря, напоєного чарівними степовими і морськими запахами, і сказав, як на духу:

– Усе-буде-добре-якщо-вірити-в-свою-зірку. Ось таке.

Сторінки: 1 2 3 4 5

Світ, Світло і Вода

З життя чарівників

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->