На подвір’ї лісової школи сиділо ведмежа. Воно дивилось, як його друзі вовчик Сірий і лисичка Білолапка грають в класики. Біля Бурого лежали блискучий гребінець і викрутка — друзі боялись загубити. Та й свого дзвіночка малий витяг. Уроки вже закінчились, можна було трохи погуляти. За медком сходити… Ведмежа замріялось, та не на довго. Повернулось на звук дзвіночка, і порачило, як сорока Скрекотуха викрутку тягне в дзьобі. — Стій! Крик друга і решту повернув до колоди-лавки, але злодійка вже злетіла. Лише не далеко — у школярів були захисники й серед птахів. Сова...

Маленького гномика Тимошку мама вперше відправляла до музичної школи: — Ось тобі нотний зошит і ручка. Вчися добре. Та малюку зовсім не хотілось туди йти! Він хотів гратися глицею, збирати солодку малину і провідувати своїх друзів у лісі. Тільки що вдієш? Соловейко вже чекає. Він провірить слух і навчить малюка нотам. А, коли підберуть інструмент до душі, тоді й учитель зміниться. Музична школа розташовувалась між трьох сосен. Співаки-птахи сиділи по гілках, а учні, вчителі та інструменти — на багатьох пеньках. Щоб один одному не заважати, але й зручно було слухати,...

Десь далеко-далеко, дуже давно, мала одна матуся двох синочків-близнюків. І обоє були непосидючі такі, що й хвилини на місці не проведуть. Коли їх мама спати вкладала, казки і легенди розповідала. Один слухав з відкритим ротом, а інший все щось до маминих розповідей додавав. Якось ввечері не втрималась ненька: — Все, більше не розповідаю. Дін краще за мене все знає. Одному Дону від цього легше не стало. І почали малюки засинати під лагідний спів колискових. Так пройшло кілька років. Хлопчики збиралися йти до школи, але як не старались батьки, непосиди читати...

На лісовому озерці серед очерету було одиноке гніздечко. Жила там качечка Крячечка. Якось, коли була вона ще каченям, гнався за нею по бережку лис Рудий Хитрун. Впіймати — не впіймав, а лапку зачепив. Та так сильно, що ходити качечці було важко. А під найближчою ялиною жили зайці. Всі — любителі погратися і пострибати. Тільки був серед них найменший, що любив над іншими позадиратися. Сороку білобоку — лісову поштарку називав повільною, як черепаха, діда Бурого, ведмедя, старим пеньком, а учительку Сову — сліпою, мов кріт. Якось вийшла Крячечка бережком пройтися, черв’ячка...

Весна припливла по талому снігу, прилетіла на крилах перелітних пташок та прийшла вслід за тендітними пролісками. Там, де вона ставала, знову зеленіла трава, якого куща чи дерева торкалась — розпускались бруньки. Заглянула красуня в сади — вбрала цвітом вишню та аличу, абрикос та персик. Забіліли квіточки черемхи… Повернулись з вирію пташки. Ластівки наліпили гніздечок під стріхою. Бузьки підлаштували гніздо біля комина. А наприкінці садка тягнувся до сонця бузок. Він спостерігав за пташками-стрілками: — От би до мене одна така прилетіла! І ось прийшов день, коли кущ розцвів. Маленькі тендітні квіточки...