Ледащо та чарівне цебро

Переповідала моя прабабця, якій переповідала її прабабця, що жив в нашому селі парубок. Був він дуже ледачий, всі дні тільки те й робив, що спав. Нічого його не цікавило, ніщо не хвилювало. Батьки померли, коли ще малим був, і залишили у спадок хату та чарівне цебро.

Прокинеться буває Ледащо, покрутиться з боку на бік, відчує, що їсти хочеться, візьме цебро та йде до річки. Закине його в воду, протягне, а як на берег поставить, то там повно риби. Тоді він ту рибу на кусень хліба та глечик молока поміняє, голод втамує і знову лежить.

Та одного дня сталася прикрість. Тільки зачерпнув Ледащо цебром води, а воно узяло та від ручки відірвалося. «Буль, буль, буль…» − тільки й почув бідолаха та пірнати й шукати було ліньки, тож ні з чим пішов додому. Там ліг під яблунею та задрімав, а як прокинувся, то дуже вже голодним став. Розтулив Ледащо очі, а над ним яблука висять, гарні такі, червоні. Він руку простягнув та не дістав. Довелося встати й на дерево залізти. 

Нарвав він цілу пазуху яблук та й сів під деревом їсти, і такі ті яблука смачні йому здалися, ніколи таких не куштував. Озирнувся довкола й помітив, який сад гарний, як пташки співають та медові трави квітнуть. Здивувався.

Наступного дня з самого ранку забурчало в Ледаща в животі. Довелося йти з дому шукати, щоб поїсти. Брів селом й біля однієї хати відчув запах борщу. Став, принюхався й заклякнув. А сусідка з вікна визирнула і вгледіла парубка. 

− Що, − питає, − стоїш як дідух у кутку?

− Дуже у вас тітко пахне смачно. 

− То заходь, траву мені покосиш, а я нагодую.

Не хотілося Ледащу до роботи братися, але так вже той борщ пахнув, що зітхнув  тяжко та й став косити. Натрудив руки, натер мозолі, спину ледве не надірвав з незвички, а таки зробив роботу. Покликала господиня за стіл. Поставила миску борщу наваристого, сала з прожилками тоненько нарізала, цибулю поклала. Ніколи так смачно Ледащові не було. Наївся від пуза, подякував й попрямував додому. Йде і все йому таке гарне і ставок очеретом порослий, і хатки біленькі, і дівчата, які на зустріч йдуть…

Третього дня Ледащо знову пішов роботи шукати й забрів до коваля. Той саме залізо розпечене в холодну воду занурював. Задивився парубок, так йому цікаво стало, як воно шипить та парує.

− Що, хлопче, роботи шукаєш? 

− Шукаю.

− То йди до мене учнем, − посміхнувся коваль привітно, бо давно шукав помічника.

Так став ледащо учнем коваля, а тоді й ковалем. А про чарівне цебро нікому не розповідав, і сам за ним пірнати не пішов, бо те, що людині дарма дістається, ніколи до добра не веде.

Ледащо та чарівне цебро

Вистава у театрі

Ледащо та чарівне цебро

Книжкова крамниця

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->