У кожного є мрія

Дівчинка, на ім’я Діана давно мріяла про собаку. Усі зошити були обклеєні наліпками із зображенням собак, вона дивилась мультфільми лише про них. Часто  розповідала батькам про те, що собаки наймиліші створіння, вона казала, що у них мордочки такі, ніби завжди усміхаються.

— Мамо, я так хочу собачку, — сказала Діана, глянувши на маму.

— Доню, ти знаєш як за нею важко доглядати, відповіла мама. — Її потрібно вигулювати, купати, чесати, годувати.

— Але я готова це робити — відповіла Діана.

— Ні, і крапка! — суворо гримнула мама.

Дівчинка ковтаючи сльози, пішла у свою кімнату. Вона розгорнула альбом та почала малювати. На аркуші паперу з’явилися якісь не зрозумілі обриси, потім ці обриси перетворились на чіткі лінії, а згодом було зрозуміло, що то з альбомного аркуша визирало великими очима щеня.

Діана узяла ножиці та вирізала щеня із того білого аркуша. 

— Ти будеш Джина — тишком прошепотіла дівчинка і пригорнула вирізку до себе. 

З того дня Діана не розлучалась з уявним песиком. Вона змайструвала з коробки будку і цілими днями гралась з Джиною, та навіть у ночі клала її під подушку. У своїх снах дівчинка бачила веселі сонячні дні, парк і свою собаку Джину. Діана з нею грала в хованки, кидала їй ребристого м’яча, а та швиденько його приносила. Дуже часто їй снилось, що Джина живе у неї в кімнаті, спить на лежанці або гризе іграшку, виляючи коротким хвостом.

Щоранку Діана виймала свою Джину з-під подушки й перекладала у ранець. Протягом дня собачка була поруч. Однокласники Діани дивувались як можна гратись з уявною собакою. Але Діана не зважала на них, розмовляла з Джиною і перекладала її з зошита в зошит, дістаючи лише на перерві.

Настала глибока осінь, калюжі розплескались на асфальті, поодинокі листочки на деревах тремтіли від подиху вологого вітру. Діана все ще не розлучалась зі своїм другом. Від  усіх отих обіймів та ігор намальоване щеня було уже не таким гарним, кольори стали тьмяні й краї уже були досить потріпаними. 

Одного разу йдучи дому дівчинка потрапила під сильний дощ. Він був такий рясний, що за мить Діана перетворилась на мокре маленьке створіння, яке своїми тонкими ніжками намагалось перестрибувати через потоки води. Зайшовши в будинок вона зняла верхній одяг, засунула руку в зовнішню кишеньку ранця, щоб дістати Джину. Проте її рука не знайшла нічого крім порожнечі. Дівчинка здивувалась і розкривши ще більше кишеню заглянула великими, здивованими очима в ту порожнечу. Кишеня і справді була порожньою, лише якийсь маленький не зрозумілий згорток притаївся в одному з кутків. Діана його дістала і її крихітне сердечко забилось дуже швидко. Цей згорток нагадував їй щось знайоме, але що?

Дівчинка обережно розгорнула згорток і побачила знайомі кольори, які нещодавно були втіленням її друга. Це Джина — зрозуміла вона. Сльози покотилися з її очей, вони текли ще більшим потоком, ніж отой дощ надворі. Її друг перетворився на горошинку зібганого паперу. Мама, почувши ридання донечки підійшла до неї й  здогадалась у чому справа. Вона пригорнула до себе свою дитину і сказала — Донечко, повір у диво і воно станеться.

Вони разом пішли у дитячу кімнату і намалювали нову собаку. Вона була ніби схожа: і кольори ті самі, і мордочка, і куций хвіст. Діана дивилась на неї, та це не була її Джина. Дівчинка гралась з новою собакою, але вже не носила до школи й спало те щеня не під подушкою, а у своїй лежанці. Дівчинка сумувала за Джиною і часто  пробувала її намалювати — та не виходило.

Так минуло два місяці, наближалося день народження дівчинки. Мама обговорювала з Діаною варіанти святкування, запитувала про подарунки, які хотіла б дівчинка. Усі були заклопотані підготовкою до свята. 

Тут Діана почула, як татова машина заїжджає у двір і за мить його впевнені кроки було чутно уже в коридорі. Тато зайшов у кімнату і покликав донечку. Діана відразу побачила якусь приховану усмішку на обличчі свого батька. 

— Дивись хто у мене є, — сказав тато присідаючи. Він розстебнув куртку і на дівчинку визирнули пильні маленькі оченята. Діана зрозуміла, що це щеня. Вона так розгубилась, що не знала чи плакати, чи сміятись з тієї безмежної радості. Її руки самі потягнулись до біленького, м’якенького згортка любові. Це була її Джина. 

— Мамо, це правда, я повірила і диво сталось! — радісно сказала Діана. 

З цього дня її життя змінилось. Дівчинка вставала раніше, щоб погуляти з собакою у дворі, вона її годувала, дресувала, гладила і часто притуляла до себе, а Джина вірно їй служила і дарувала щиру любов.