Казки для дітей

Жив на світі самотній аптекар Аспірин. Він готував ліки і тим самим заробляв собі на хліб. Якось Аспірин надумав переглянути старі рецепти. Вони дісталися йому від батька, тому – від його батька і так далі – адже аптекарями були всі предки Аспірина. Гортаючи пожовклі від часу папірці, Аспірин натрапив на один, де було кілька невідомих йому рецептів. За цими рецептами аптекар виготовив таблетки. Потім написав велике оголошення: “Тут ви можете придбати ліки, які збільшать або зменшать ваш зріст, допоможуть схуднути або поправитись, змінити зовнішність або характер”. Аспірин вивісив оголошення на...

Якось на одному узліссі з’явився страшний і кровожерливий павук Тарантул. Щодня він ловив і з’їдав тьму-тьмущу комах. Двійко його отруйних гачків-щелеп прокушували найміцніший панцир, від чого комаха миттю вмирала. Одним ударом Тарантул убивав великого джмеля. Міг убити навіть горобця, крота. Відчуваючи свою всемогутність, павук наказав комашиному населенню щодня надсилати йому на обід по десять комах. Сум та журба лягли довкіл. Кожного дня відправлялися на загибель нові й нові жертви. Довго думали комахи, що їм робити, і, зрештою, вирішили порадитись із старим Жуком-Оленем. Знаю  я  одного  хороброго воїна, Калікурга,- мовив комахам...

Із-за хмар визирнуло сонечко. Повітря сповнилося лагідним літнім теплом, і з усіх нірок та щілин повилазили комахи. Між деревами з’явилась велика колона гусені соснового шовкопряда. Гусені повзли в один ряд, і кожна лишала за собою тоненьку ниточку, по якій рухалися інші. Позаду колони, таким чином, залишалася довга, сліпучо-біла стрічка. Усі гусениці повзли впевнено, повагом, не роззираючись по боках. Лише перша неспокійно крутила головою. Їй доводилося шукати дорогу без ниточки. Довкола було багато сосен, де гусінь поживилась би духмяною зеленою хвоєю. Та через кепський зір вона не знаходила жодного дерева. Натомість...

За горами й лісами було колись одне королівство. Тут жили найкращі в світі столяри, кухарі, будівельники, шевці та майстри усіх інших ремесел. У цьому королівстві і його король вмів шити, кувати залізо, ремонтувати годинники – був майстром на всі руки. І лише у малого королевича все валилося з рук. Навіть цвяха забити не міг, неодмінно влучав по пальцю. – Ой болить! Не хочу більше! – лунало в палаці, лиш тільки йому давали якийсь інструмент. А терпіння, аби по справжньому навчитися якійсь справі, королевич не мав. – Хочу одразу все вміти,...

Якось семирічному Миколці подарували Казку. І була та Казка не проста, а чарівна. Хто її прочитає, стає добрішим і кращим. Та хлопчик лише переглянув малюнки книжечки і відклав у бік. Вирішив прочитати пізніше. Через кілька днів йому подарували настільний футбол, і він закинув Казку в іграшкову шафу. – Ой! – скрикнула вона, боляче вдарившись. – Хто тут? – озвався хрипкий голос. – Це я, чарівна Казка. Хто мене прочитає, стає добрішим і кращим. А ти хто? – Я – безколісний автомобіль Гуркотун. – А чому ти тут опинився? – Поки...

Жив собі м’ячик – великий пустун і розбишака. Цілісінький день нічого не робив, тільки заважав усім та жартами недобрими допікав. Якось М’ячик вийшов на прогулянку. Прямує собі доріжкою, аж бачить – у піску копирсається маленька Лопатка. – Що ти робиш? – зупинився М’ячик. – Будую місто, – відповіла Лопатка. – Ось і вежа одна вже готова. М’ячик побачив високу піщану споруду і стрибнув просто на неї: – Гоп – ля! І, сміючись, подався далі. Раптом зустрів Пензлика. Той щось старанно малював на великому аркуші паперу. – Що ти малюєш? –...

У Василька в кімнаті жив великий червоний Будильник з тендітним білим капелюшком. Своїм дзвіночком Будильник радісно повідомляв хлопчика про початок кожного нового дня. Але Василько не любив свого Будильника. Завжди щосили бив його по капелюшку, примушуючи замовкнути. Одного вечора хлопчик засидівся біля телевізора аж до опівночі. Коли ж уранці його розбудив дзвінок, він неабияк розсердився і кинув у Будильника подушкою. Той упав і цього разу образився так, що більше не захотів служити такому жорсткому господареві. – Зламався, – байдуже мовив Василько, не почувши звичного цокання, – треба здати в ремонт....

Жили собі два метелика, Хомко та Хомочка, які дуже любили одне одного. А якими гарними вдалися – й не передати. Їхні великі темні крильця були оправлені світлими смужками, ще й із кожного боку світилися ліхтариками по два червоних очка з синіми зіницями. Якось увечері, коли метелики весело гралися, їх помітив старий ворон Каракар. І так йому сподобалась Хомочка, що він надумав її викрасти. Тож однієї, вже полудневої пори, ворон прилетів до хатки, в якій жили метелики. Вони саме спали, бо ж любили літати лише у вечірніх сутінках. Каракар тихо прокрався...

Надумали комахи обрати собі царя. Бо куди це годиться – у звірів царює Лев, у птахів Орел верховодить, і лиш вони без правителя! – Я! Я буду вашою царицею, – вилетіла поперед усіх балакуча Муха. – Я найпрудкіша, всюди встигаю, все знаю, мені й царювати. Комахи, кожна на свій лад, загомоніли, а потім перевели погляд на Мурашку. Та, хоч і не вискакувала наперед, ніколи не відмовляла іншим у добрій пораді. – Мухи, звичайно, спритні, – мовила вона, – проте не дуже розумні. То на липкому попадуться, то в павутинні заплутаються....