У Києві на Подолі, На житнім торжку, Там кляла нечиста сила Доленьку гірку. Надійшла лиха година, Помінявся час, Що уже козацькі діти Не бояться нас. Колись давно жив собі у Сабадаші старий козак Мехтод. Так собі добре жив, заможно. Мав гарну хату на дві половини, пасіку, сяке-таке господарство, коника, корову – одне слово, хазяїн на всю губу. Жив він на околиці села – якраз ото, де дорога повертає попід Гандреєву вербу та на Охматів над самісіньким лісом. Добрий чоловік був Мехтод – жінку любив, коли-не-коли її слухав, до...
Taras
Далеко ще було Грицькові до справжнього козака. Ні в поході не побував, ні в море на чайці не сходив. Навіть прізвиська – імені козацького ще не здобув. Так і звали його поки що – Грицько Прізвиськанемає . Сміялися з Грицька в курені: – Гляди, хлопче, щоб тебе часом Їжачком,чи Зайчиком не назвали. А все тому, що,бувало, Грицько їжачка у степу підбере і молочком напуває. Хіба ж то козакові личить? От якби уміти шаблюкою так вертіти, щоб дощ голови не замочив, чи бойового гопака так садити, щоб ляхів-гусарів з коней ногами...
В одному селі жила собі дівчина Маруся. Дуже вродливою була Маруся, але жили вони з батьками бідно, тому й свататись до неї ніхто не хотів. Уже всі подружки заміж повиходили, а Маруся все на вечорниці ходить – свого судженого чекає. От якось зібралися хлопці з дівчатами на вечорниці – пісні співають, байки розказують, танці затинають, одне до одного клинці підбивають. Тільки Маруся сама в куточку сидить і сорочку вишиває. Коли це опівночі двері – рип! – заходить хлопець. Красивий – слів нема, ніхто його не знає, – мабуть, не з...
Жив-був у нашому селі Сабадаші недалеко від Бузівки, через річку від Зеленого Рогу якраз навпроти хати кривої Ганьки, через межу від попа бідний чоловік Тимухтей. Всього багатства у нього було – коник, корова та руки роботящі. Жив він собі з жінкою, любив її, а тут Бог послав йому дитину – сина. Покликав Тимухтей повитуху. А та, як ішла до них у хату, то заглянула знадвору у віконечко. А як подивитись у вікно, коли дитина народжується, то можна побачити долю цієї дитини. От прийняла повитуха немовля, скупала його, а від грошей...
Зібралася кумпанія до корчми. – Погулять нам, Господи, поможи: То писарі, то малярі, То ковалі, то слюсарі, То дзвонарі, музики, То мельники й чумаки. А що ще робити чесним людям довгими зимовими вечорами, коли в господарстві все давно пороблено, сіяти-орати вже не треба, воли собі сіном ремиґають, а височенні вози-мажі гарно змащені дьогтем і поставлені у клуні дожидатися тепла і нової дороги. Це жіноцтву роботи і взимку вистачає: і напрясти, і корову подоїти, і в ополонці шмаття випрати, і борщ з квасолею та затертим салом зварити, та щоб укипів добре,...
Нікому не було так добре, як козакові Сабайдону. І в гулянці, і в бійці – завжди перший. А що вже у бою себе показав, то мало хто на всій Січі міг з ним зрівнятися, хіба що Грицько Нетреба, або Семен Перебериборщ, та ще сам кошовий отаман Іван Сірко. Ніколи нічим Сабайдон не журився, нічого не боявся – йому або у шинку горілку пити, або ворогів бити, а все без діла не сидіти. Їхав раз Сабайдон із гостей на Січ (гостював у свого товариша на далекому степовому хуторі), і застав його...
Малий КенгуРо сидів під Товстим Баобабом і сумував. Його мама, КенгуРу, помандрувала за молодими пагонами бамбуку до Крокодилячого Озера. КенгуРо дуже хотілося піти з мамою – біля Крокодилячого Озера було так цікаво! Але він не міг – у його матусі не було кишеньки для кенгуряти. У всіх знайомих кенгуру були кишеньки – у мандрівниці КенгаРа, у хороброї КенгиРю, у чемпіонки по стрибкам РиКенго… От тільки у його мами не було – її так і називали – Кенгуренька Без Кишеньки. – Мамо, може ти будеш мене носити у лапах – як...
У давні-прадавні часи біля Річки-Сунички звели люди Кам’яне Місто. Будівлі Кам’яного Міста височіли на довгих ногах-палях, ніби стрункі курені, тому до своїх домівок людям доводилося здиратися мотузковими драбинами, а дітлахів після прогулянки саджали до великих кошиків і підіймали вгору. Напровесні Річка-Суничка затоплювала всі вулиці, і зелені луки за містом, на яких люди кіз пасли, і навіть галявину перед Темним Лісом. У такі часи мешканці скидали з горищ на воду довгі пласкі човни та їздили на них один до одного в гості, або рибу вудили. І усім добре було – і юшка...
