Taras

Жила собі дівчинка Оксаночка,  дуже чуйна й лагідна дитина. Дівчинці виповнилося лише п’ять років, але вона завжди допомагала старшим: мамі – прибирати, татові – майструвати, бабусі – пиріжечки ліпити, а з дідусем любила просто гуляти, бо дідусь знав так багато всього цікавого. Він про все розповідав онучці: і про звірят, і про пташок, і про квіти,  і про дерева, і про комашок, бо був дідусь лісником. Будиночок, де жила Оксаночка, стояв на краю села, під лісом. Дівчинка звикла бувати в лісі, сама далеко не заходила, але часто бачила то білочок,...

У старому-старому лісі жив собі маленький Зайчик. Хатинки в нього не було, тому ночував він де доведеться. Малий завжди лякався і тремтів від страху, весь час насторожено прислухався, чи не чатує часом на нього якийсь хижак. Найбільше Зайчик побоювався Вовка, не раз від нього втікав. А що  хатинки в Зайченяти не було, то він ніде не почувався безпечно.     Одного дня біг собі Зайчик лісом, шукаючи, де б на ніч заховатися. І раптом зустрівся ніс до носа із голодним Вовком.     – Ага, – каже сірий, – ось і вечеря моя. Малий...

Одного разу, а саме під Новий рік, Дідусь Мороз так заклопотався, що припізнився з подарунками до дітвори. Ґноми-помічники дуже поспішали, як могли допомагали. Одні іграшки виготовляли, другі цукерки пакували, треті все це в красиві обгортки загортали, четверті в мішки складали, п’яті вантажилии у сани Діда Мороза.    – Ой лишенько, не встигаю, треба ж вчасно роздати дітям і звірятам подарунки, а я тут так довго вовтужуся, ще й шубу десь порвав, треба швиденько зашивати, а часу обмаль, – бурмотів собі під ніс старенький. А по господарству допомагав дідусеві ґном-помічник, що був...