Миколаївська казка для діток
Михайлик залишив на підвіконні лист Святому Миколаю і пішов спати. У довжелезному переліку був і новий мобільний, і навушники, і конструктор «Лего», і машинка на пульті. А ще безліч усякої-всячини. І коли Миколай за вікном лише почав журитись, де б йому дістати усі ці подарунки, Михайликова матуся вже підхопила лист у свої руки, швидко на калькуляторі підрахувала необхідну суму та відклала у спеціальний конверт із позначкою “На подарунки”. І старому діду Миколаю стало сумно від того, що його уже списали із рахунків.
“Ох, старий, певно, став, якщо люди не вірять у мою Миколаївську силу”, — журився. “Ні в мою силу, ні в диво не вірять. Усе самі, усе за гроші”, — подумав і сів на лавку під вікном Михайликової хати.
“Ой, були вже такі часи, коли не вірили у Божу силу й усіх святих. Саме тоді створили нове супермодне свято — Новий рік. Забули про мене старого. Заборонили згадувати та вірити в чудо. І пісень про мене не співали й мене не чекали й не викликали”, — бідкався, схилившись на свою дерев’яну палицю.
— А ще зовсім недавно, якихось сто років тому, маленькі дівчатка та хлопчики бажали чуда, а не коштовних дарунків. І я їм розносив — кому шматочок хлібчика під подушку, кому — талант, кому — здоров’я. Нікого не оминав, хата в хату ходив. Це вже батьки потім придумали різочку ставити й лякати, що подарунків не принесуть. А я, хоч багато зла від людей бачив, забудькуватості й невдячності, але я ж святий і добрий. Прощаю усім і диво по всенькому світу розношу, — бубонів собі під носа старий сивочолий дідусь.
Надворі усю ніч йшов дощ і Святий Миколай ходив, помінявши валянки на калоші, хата в хату, під вікна будинків. Заглядав на сплячих діток, перехрещував їх, шептав свою молитву та роздавав дарунки. Хворій Оксанці — дав міцного здоров’я, Віталику підсунув під ґанок — маленьке кошеня, Дмитрику — силу у руках для майбутнього чемпіонату по боксу, Софійці — сили голосу для співу, Ніночці — знань із біології підкинув.
А потім сів на околиці містечка й витрусив із рукава найбільше диво — кудлатий білий сніг. З вікон усіх будинків виглядали дітлахи та сміючись, гукали до своїх батьків:
— Дивіться, Миколай подарунок приніс. Найсправжнісінький зимовий дарунок! А старий, переодягнувшись у валянки, потупцяв до лісу, до своїх оленів із вірою в те, що він все-таки ще щось може. Може створити чудо для усіх.
