Плетиво

У дуплі старезного дуба багато років жила Премудра Сова. До неї за порадою  дуже часто зверталися мешканці казкового лісу. Премудра Сова, здається, про все на світі знала і щедро поради свої роздавала.

Якось до неї звернувся за мудрим словом маленький Павучок.

— Шановна пані, — прокашлявшись, мовив малюк. — Порадьте, будьте ласкаві, що маю робити, як на світі жити?

— Що саме тебе турбує, якої поради ти хочеш? — не зрозуміла Премудра Сова.

— Даруйте, я так хвилююся, що розгубив усі потрібні слова, — знітився Павучок. — Річ у тім, що ми, павуки, з роду в рід століттями плетемо павутину. А мені плести однакові сірі сіті нудно й геть не цікаво. Від цього я страшенно страждаю і дуже нещасний. Мені б щось неймовірно гарне та яскраве…

— А ти вважаєш, що сіті — то непотріб? — спитала Премудра Сова, звівши вгору одну брову.

— Зовсім ні, сіті потрібні для… ну, для різних цілей, але ж я мрію… мрію зробити щось таке, аби було і мені дуже цікаво, і щоб красиво, і щоб корисне іншим, — захоплено промовив Павучок.

— Ну що ж, — помовчавши, промовила Премудра Сова, — можу дати одну пораду. Але чи скористаєшся ти нею? А чи будеш щасливим, — того обіцяти не можу, бо кожен сам обирає свій шлях. Чи ти готовий до змін?

— Готовий, — майже пошепки промовив Павучок.

— Що ж, коли так, то приходь до мене завтра, ми розпочнемо уроки плетіння.

— Гаразд, а що будемо плести?

— Що? Усе, що зможе бути та гарним, і корисним, і що зможе приносити радість.

Наступного дня Павучок чекав з нетерпінням. Премудра Сова, як і обіцяла, показала малюкові кілька способів плетіння різних речей. Тільки вона користувалася для цього спицями та нитками, а Павучок плів із власної павутини.

Минали дні. Павучок терпляче вчився всяких премудростей і незабаром досяг неабиякої майстерності в плетінні. Дуже швидко і якісно плів, а ще навчився застосовувати квіти, трави та ягоди, щоб фарбувати свою павутину в різні кольори. Тому речі з-під його вмілих лапок виходили дивовижної краси. Невдовзі слава про маленького умільця облетіла ввесь казковий ліс. По чудові плетені речі до нього шикувалися в чергу всі модниці лісу, та й не тільки модниці. Усі бажали мати чудову тепленьку, яскраву вдяганку чи торбинку від маленького майстра.

Якось ввечері, коли Премудра Сова неквапливо сьорбала свою вечірню каву, до неї знову завітав Павучок.

— Доброго здоров’я, пані, — звернувся маленький майстер.

— Вітаю-вітаю, — озвалася птаха, — з чим цього разу завітав?

— Завітав з подякою. Завдяки Вам я навчився всього, про що колись тільки мріяв.

— А чи щасливий ти тепер? — запитала, примруживши одне око, Премудра Сова.

— Так, дуже щасливий, — усміхнувся Павучок.

— Рада це чути, — й собі посміхнулася птаха.

— Прошу прийняти маленький дарунок, як подяку за добру науку, люба пані, — промовив Павучок, простягаючи маленький пакуночок.

— Щиро дякую. А що це? — спитала розчулена Сова.

— Це особлива неймовірно тоненька, проте дуже тепла шаль. Я сплів її для вас з найтоншого мережива туману та сріблястих промінчиків місяця, а ще вплітав тепло свого серця й оздобив росяними діамантами. Премудра Сова розгорнула пакунок, а там сяяла сріблом, виблискувала росою і гріла щедрим теплом неймовірної краси дивовижна шаль.