Їжа чи ні?
Гучна компанія насолоджувалася відпочинком на природі. З дому були принесені заготівки для канапок, ковбаска, нарізаний сир і засмажені котлетки. Тож швидке сервірування одноразовим посудом і — все, пригощайтесь!
Білочки та зайчики, серйозний їжак та навіть злий вовчисько виглядали здалеку й облизувались. Смакота!
Через дві години люди пішли додому, батьки чотирирічного Максимка зібрались раніше, тому що хлопець втомився, навіть смоктальну цукерку, яку йому запропонував дядько Сергій, упустив у траву. Хотів було підняти та мама каже:
— Хай лісові звірі скуштують, збирайся!
Пляшки та серветки було зібрано в пакет для сміття, його люди забрали із собою, а цукерка залишилась лежати в траві.
Першою до неї підібралась маленька комашка.
— Щось незвичне, небачене, потрібно покликати інших, — сказала і втекла.
На запах штучних ароматизаторів, які були у складі цукерки, прибіг їжачок.
— Чи можна цим поласувати?
— Без мене — ні, зажди. — плигнула до нього з дерева білка.
Компанія залишила смачненьке для нашої компанії, — з радістю промовила вона.
— Це все для мене, — з-за дерева вибіг вовк. Всі злякались, їжак звернувся і його колючки настовбурчились, білячий помаранчевий хвіст за мить майорів на дереві, а вовк клацнув пащею і вхопив цукерку.
— Моє — рикнув, та як вдавиться карамеллю. Стала цукерка посеред гортані. Вовк почав покахикувати, кашляти та бити себе кулаками по тулубу. Ледь-ледь проковтнув, насилу живим залишився.
— Оце люди погодували, ще трохи — і сірого б загубили, — прокоментувала білка.
— Подумай і скажи мені, цукерка — їжа чи ні?
