Казка про любов
Багато років тому був у одному королівстві Жахливий ліс. Кожного, хто наважувався у нього зайти, починав Лісовик водити. Два дні поводить – на третій ледь живого випустить.
На узліссі у старенькій землянці жили двійко дівчат-сиріт на землі батьківській. Кожен вечір вони збирали хмиз – Хазяїн лісу їх не зачіпав, шкодував сиріт. Виросли дівчата, стали сміливіші, пішли вглиб за хмизом узимку – і заблукали. Сидять уночі під дубом, вовче виття слухають, зубами з ляку та холоду цокотять.
Слава Богові, Лісовик якраз обхід своїх володінь робив. Розпалив вогнище, напоїв чаєм з трав, медом лісових бджіл пригостив. До самої землянки провів. І говорить:
— Сто років тому закопали розбійники у моїх краях злиток золота з кінську голову величиною. І пропали десь. Я подарую його одній з вас, якщо друга погодиться вийти за мене заміж!
Молодша сестра погодилася заміж за зеленоволосого чоловіка вийти. Викопав Хазяїн лісу самородок золотий і повів дівчат до знайомого барона (він йому зрідка дозволяв у лісі полювати):
— Збережи, будь ласкавий, цієї дівчини придане до весілля, бо недобрі люди віднімуть!
А володар замку якраз грошей потребував. У той же день два весілля зіграли: обвінчав барон старшу сестру зі своїм
сином, молодшу – з Лісовиком.
Молода баронеса у замку залишилась, а молода лісовичка повела чоловіка на батьківський ґрунт, у землянці жити. Посадив новий господар сад. А була в нього властивість чарівна: коли Лісовик радів-сміявся, дерева як з води росли. За перший рік сад виріс, зацвів та плоди дав. Були вони на вигляд прості, а всередині золоті – виліковували хвороби молодості та угамовували хвороби старості. Лікарі-аптекарі за новим урожаєм в чергу записувались!
Розбагатіла сім’я, збудувала дім пристойний. Накупила собі молода дружина купу нового плаття, та тільки по саду в ньому й ходить. Бо чоловік на бали не їде і її не пускає:
— Млосно мені, люба моя, там, де багато людей і немає дерев!
Забрала вночі молодша сестра все золото з дому та втекла за кордон, своєю вродою заморських принців чарувати. А ті за її гроші іноземці раді, але товаришувати з нею остерігаються: вона, мовляв, з нечистою силою зв’язана, у неї чоловік Лісовик!
А той вже зібрався назад у ліс іти, бо так сумував за дружиною, що сад захирів, дерева почали хворіти та сохнути… І тут прискакав знайомий барон:
— Виручай, друже! Єдиного сина-спадкоємця короля поранив кабан! Помре – лихо нам усім!
Скочив Лісовик на дубову палицю і полетів на ній до королівського палацу. Бо залишився в нього клунок чарівних яблук від добрих часів. Прилетів – а принц уже при смерті. Вичавив Лісовик чайну ложку соку з чарівного яблука, влив хворому до рота – і він заворушився! Влив ще одну – їсти попросив… Вилікували принца чарівні плоди!
На радощах зробив король Хазяїнові лісу подарунок: забрав у нього Жахливий ліс, а йому подарував більший, у гирлі Королівської річки. Вернувся той до свого дому, витесав човен і тільки спустив на воду (річка біля дому текла), як гульк! – іде до рідного дому дружина (у неї гроші закінчились, а кому вона за кордоном без грошей потрібна!).
Зрадів чоловік, що жінка жива-здорова, але сказав:
— Не жити нам більше разом! Ось дім, ось сад, живи, як знаєш.
Сів у човен та поплив рікою до свого нового лісу. По дорозі сміявся, бо радів, що кохана вернулася, і плакав, бо її розлюбив. Де він плив, виросли дерева з вітами, схожими на коси Лісовикової дружини. І скрапували по них у річку сльози Хазяїна лісу.
