Шлях до прекрасного

Настала тиша. Концерт закінчився. Глядачі розійшлися. В театрі Опери та Балету запанувала ніч.

Музичні інструменти так втомилися, що не могли одразу відпочивати.

— Ну як я зіграв? — не витримавши, спитав контрабас.

— Ти — хвалько, — не витримала скрипка, — я витягувала всі партії.

— Ні, друзі, головна — це я, — промовила флейта, — мій тоненький голос чують навіть на останньому ряду.

Диригентська паличка замислилась. Он, які в них голоси! А хто вона? Чи має право тут бути?

— Піду зі сцени, — сльози котились, котились, — перепочину, — вирішила паличка, сховалась в закуток.

Настав ранок, на репетицію почали збиратись музиканти, вони раділи новому дню. Ввечері концерт, потрібно підготуватись. Диригент не знаходив собі місця.

— Де паличка? — питав він.

— Чарівна? — запитали його.

— Майже, — погодився диригент, — друзі, якщо ми її не знайдемо, як будемо грати?

Інструменти мовчали, мабуть, вірно кажуть, вона – чарівна. Всі інструменти разом почали кликати паличку, кожен на свій лад. Паличка почула.

— Потрібна! Потрібна! — вона поспішила в руки диригенту. Один змах і лине музика. Така незвичайна, вона хвилює людські серця і душі, допомагає знайти шлях до прекрасного.