Звідки взялася поліція у Музичному лісі?

Навесні у Музичному лісі розливаються пахощі від цвіту та пісні майже цілодобово — тут же не тільки  пташки співають, а й геть усі звірята мають гарні голоси і полюбляють ними похизуватися.

Але як тільки сніг зійшов, звірі почали помічати, що довкола лісу назбиралося повно сміття. То ведмідь прийшов сердитий, бо подер собі пальця бляшанкою, то зайчик заплутався у пластиковому пакеті поки відмотував його та й ніжку собі натер. А лисичка, яка кожного дня у своєму домі наводить лад та прибирає, то таки нігде спокійно пройти не може — знайшла сміття за пеньком, під кущиком, далі на стежині, а найбільше на узліссі — що й терпцю їй не вистачило все позбирати.

Вирішили звірі раду лісову збирати — скликали всіх, стали півколом і давай по черзі говорити. Обурювалися, лапками розмахували, а тоді й задумалися, як же ліс прибрати?

Лисичка, як найбільш охайна і в чистоту залюблена, запропонувала довкола усе визбирати і знову радісно бігати по рідних стежках. Ведмідь так знехотя погодився, бо був великий та неповороткий, а зайці як дуже лякливі, самі за це діло не взялися б, а з усіма, то і їм підійшло.

Наступного ранку вийшли вони з своїх домівок і стали очищати ліс. До вечора прибрали увесь — назносили величезну гору сміття. Тепер звірі знову задумалися: що з ним робити? Такою та купа мотлоху була страшною та чужою серед зелених дерев і навіть на голій землі, що хотілося якнайшвидше відвернутися від неї. Але ж як таке страховисько залишити посеред лісу?

І тоді лисичка вирішила йти за порадою до діда Івана, що жив у гарній хатині високо в горах. Бо знали наші звірі, що дід усім допомагав і підказував, як чинити у важкій ситуації. Зібралася вона і побігла. Через два дні дісталася до обійстя дідового, але пес відразу почав гавкотіти і лисці довелося чекати.

Невдовзі дід Іван неспішно вийшов на дорогу і лисичка підбігла до нього.

— О, привіт, лисичко, давно я тебе не бачив у наших краях — почав розмову дід Іван.

— Рятуйте, діду Іване, у нас лихо, бо сміття багато у лісі, а що з ним робити ми ніяк не придумаємо…

— Хм… Ясно, ну що ж ви розвели його у своєму домі? — запитав дід.

— Та де ж то ми? Та це якісь зайди накидали всього різного кругом лісу і так по стежках — ніде кроку ступити! — обурилася лиска, — Ми все почистили, позбирали, то тепер чисто, але ж ціла гора сміття посеред лісу стоїть…

— Угу, я хіба візьму воза та свого коника і вивезу те сміття у спеціальне звалище, але ви ж глядіть, щоб знову вам не засмітили лісу! — попередив завбачливо дід Іван.

— Ох, таки правда, — забідкалася лисичка, — треба дивитися за порядком.

— Ну чекай мене, лисичко, за годинку поїдемо, ще маю звірят своїх нагодувати, — усміхнувся дід і пішов у двір.

В скорому часі він виїхав у своєму гарному возі, пригостив лисичку сніданком і поїхали вони до Музичного лісу. Звірі допомогли зібрати сміття на віз один раз і дід повіз, потім другий раз так само, і лишень за третім разом галявину очистили повністю.

Знову наказав дід берегти ліс від нечемних відвідувачів і поїхав. А звірята почистилися, помилися, бо були таки добряче вимазані після такої роботи і почали жити своїм звичним життям…

Не минуло і кількох днів, як почали надходити звістки з різних куточків лісу про появу сміття. Знову зібралися звірі на лісову раду. Цього разу прийшли і їжаки, які до цього часу відсипалися, і стара черепаха, що річкою на літо припливла до лісу. Словом, всі перейнялися чистотою свого зеленого дому.

Говорили-говорили, а все ніяк не знаходили виходу. Аж тут почувся голос з дупла старого дуба.

— Ох, скільки тут гамору, няік не висплюся, охо-ох-ох, — роздався голос сови.

— О, а ти тут ночуєш, дорогенька сово? — вигукнула лисичка. — Саме твоєї мудрої поради нам і бракувало.

— Ох, то чого ж ви зараз зібралися? Приходьте, як стемніє, — позіхнула сова.

— А може, зараз поговоримо? — збентежено спитав зайчик. Він боявся вийти з своєї нірки в темну пору доби.

— Ух, теж мені, будять посеред сну, ще й на розмову напрошуються, — гукнула сова, але повела далі, — Ну що ж там у вас, кажіть вже…

— Ти ж чула, що ми ліс почистили, а тепер знову сміття валяється. Немає ради з тими гостями нечемними, що після себе залишають таке, — знову взяла слово лисичка.

— Ага, ясно, — поволі вимовила сова. — Ну що ж, треба їх відівчити від того, щоб у нас смітили…

— Як же це зробити? — запитали майже одночасно звірі.

— Поліцію треба нам, щоб порушників відразу знаходили і показували їм, як то погано загаджувати довкілля, — суворо мовила сова. — Ось цим і займіться, а то кричите мені під вухом.

— Дякую! Молодчинка! А добре, придумала, — звірі вигукували різними голосами.

— Та тихо вже! Дайте поспати, — сказала сова.

Лисичка організувала перехід звірів на іншу галявину. Тепер всі пропонували ідеї. Вирішили, що кожного дня звірі будуть виряджати зелених поліціянтів у ліс, щоб вони слідкували за порушниками чистоти.

— Але ще потрібно їм пояснити, щоб не залишали тут сміття, — наказувала лисичка.

Вона з листя нев’янучого дерева сплела віночки для поліціянтів. Це було дуже гарно, а ще — корисно, бо таке листя освіжало при втомі. То ж усі були задоволені.

Першими поліціянтами випало бути вовкові, їжакам та черепасі. Кожен прогулювався на визначеній частині лісу і спостерігав за усім. Ввечері вони прийшли на нараду і почали розповідати.

— Я, — каже вовк, — сьогодні трьох добряче налякав, казали, що більше до лісу не прийдуть.

— Та як же, вовче, — злякалася лисичка, — це також не годиться, не можна відлякувати людей, треба тільки, щоб вони навчилися не смітити.

— Ну а як з ними? — забідкався вовк. — Я один раз їм непомітно їхнє сміття в сумки закинув, вони знову викинули, я повторно, а вони посміялися, подивувалися і знов за своє. Ну я тоді вийшов і так загарчав, що вони давай тікати. Я тоді одного вхопив за штани і тримаю. То він горлав спочатку, а потім плакати став. Але поки не позбирав усього сміття і не забрав з собою, я його не відпустив…

— Молодець, — похвалив ведмідь.

— А ми зустріли дітей, які в лісі гуляли, — заторохтіли їжачки. — Вони також накидали різних папірців, але ми їх позбирали на колючки і коли принесли і показали їм, то дітки забрали і більше не розкидали.

— Ох, — застогнала черепаха, — а я так і не змогла вберегти чистоту. Скільки було різних людей, і одні так гарно все прибрали на галявині, а інші — гілки поламали, вогонь палили, навіть не загасили і ще й розкидали якісь коробки… Не стало мені сили їх провчити, бо я повільно рухаюся, але я їх добре запам’ятала.

— Щось треба з цим робити, — сказала лисичка, — самій черепасі не можна ходити на поліціянтську службу.

— А наше сімейство може допомогти, — зацвірінькав тато-горобець. — Ми будемо зверху налітати на порушників.

— Гарна ідея, — підтримала лисичка.

Наступного дня на патруль вийшли ведмеді та зайці. І то таки був успішний день для лісу, бо звірі-поліціянти уберегли свій дім у чистоті.

Тепер звірі збиралися кожного вечора, зустрічали з служби поліціянтів у віночках, слухали розповіді, як минув у кого день і визначали, хто стерегтиме ліс завтра. Непомітно якось звірі ще більше здружилися і разом сміялися з веселих пригод, а якщо комусь було важко, знаходили помічників.

Лісове життя тепер потекло у такому руслі. А лісова поліція навіть придумала свою пісеньку:

Рідний ліс! Гарний ліс!

Ходимо раденькі!

За порядком наглядаєм,

Тут усе чистенько!

Все рідше траплялися такі оказії, що хтось засмічував ліс. Але звірі добре знали, що свою роботу припиняти не можна, бо дуже швидко люди забували і знову порушували закони чистоти.

За кілька місяців у Музичному лісі поліціянтам стало працювати легше і вони більше вправлялися у співах, коли йшли на свою службу. Тому, якщо ви побачите у віночку із зеленого листя якогось звірка, котрий прогулюється і наспівує пісень, вітаємо — ви у Музичному лісі! 🙂