Казка про Райдугу
Діти бавляться надворі,
Влітку дні такі чудові.
Тепло. Гарно. Та де взявсь,
З неба Дощик враз поливсь.
Діти в клуню поховались,
Переждати сподівались.
Тут бабуся прибирала
До порядку все складала.
Тож прийшла, до діток сіла
Й стиха так заговорила:
— Заховалися, малята?
Давайте Дощик всі прохати,
Щоб полив землицю вчасно,
Щоб скропив нам грядки рясно,
Щоб все квітло, все раділо,
Щоб на полі все родило.
Голосненько, усі разом
Ми покличем Дощик радо:
— Іди, іди, Дощику!
Зварим тобі борщику,
Наваримо ще й каші,
Щоб полив городи наші.
Як почув це Дощик,
Поспішив по борщик.
Та так гарно припустив
На бабині капусти’,
Та на дідові поля –
Радесенька вся земля.
Так продовжила бабуся:
— Тепер кличмо Сонечко.
Виглянь у віконечко.
Сонце, Дощику радій.
Землю-матінку зігрій.
Пісеньку почуло Сонце.
Виглянуло у віконце.
Радо діткам посміхнулось
І до Дощика звернулось —
Досить, Дощику, іти,
Час додому тобі йти.
Про таке я давно мрію:
Землю-матінку зіргію.
Але Дощик все ж іде,
Мабуть, кашку нашу жде.
Тільки, кажуть, він “сліпий”
І при Сонечку не злий.
Дітки з клуні вибігають
Дощ і Сонце всі стрічають.
Ручки вгору піднімають
Теплий день усі вітають.
А тим часом Сонце ясне
Промінці послало вчасно…
Хмарка в небі заіскрилась,
Поряд Райдуга з’явилась.
Вітер хмарки розганяє,
Ніжно Райдугу гойдає.
Дітки враз замилувались,
Райдугою любувались.
Та як гримне в небі грім,
Всі злякалися, окрім
Блискавки. Своїм вогнем
Різонула, як ножем.
Отака пригода стала.
Райдугу навпіл розтяла.
Дітки знову поховались,
Грози вони теж злякались.
І тепер в вузьку шпаринку
Роздивлялись Веселинку.
А гроза прогуркотіла,
Кудись далеко полетіла.
Дітки знову вже надворі
Дивляться, хто в такім горі
Райдугу буде спасать,
Хто їй буде помагать?
Коли бачать, Світлячки,
З лісу друзі-козачки.
Он чимдуш уже спішать:
— Дірку ту слід заладнать.
Голки й нитки взяли вмить,
Треба й фарби прихопить.
Стрічки з собою теж взяли,
Із кіс дівчатка віддали.
— Негайно будемо латати,
Потім її фарбувати.
Он маленький Світлячок
Вмить драбину приволік
Лізе він вже по драбині.
Вже, дивись, посередині.
Знову трішки підхопився,
На вершечку опинився.
Он сидить і щось ладнає
Та на землю поглядає.
А як стрічки пришивав,
Знов на землю поглядав.
Мабуть, трохи він боявся.
Щоб не впасти сподівався.
Так старався, аж упрів.
Й переплутав стрічки він.
Синю зшив із голубою,
Жовту з стрічкою рудою,
А зелену приладнав
До червоної. Не знав,
Що тепер йому робити?!?
Як тепер все перешити?
Всі внизу довго сміялись,
Аж за боки усі брались.
Якби вниз не поглядав,
Не наловив тоді б він ґав.
Бабуся так тоді сказала:
— Перші літери запам’ятаєш,
Спектр увесь ти пригадаєш.
Кольорів важливих сім —
Розкажи тепер усім:
Червоний, Оранжево-рудий,
Жовтий, Зелений, Голубий,
Синій, Фіалково-бузковий,
Як Веселка — різнокольоровий.
А щоб легше пам’ятати,
Скоромовку пригадайте:
Хоче Чарівниця Осінь Жовтень Закликати
Барвами Садочки Фарбувати.
На поміч кинулись пташки,
Пороли дзьобиком стрічки,
Потім інші вже тримали,
А вже треті пришивали.
Так гарненько все зладнали,
Що й діток всіх здивували.
Райдугою милувались
Веселково посміхались.
Бабуся діткам так сказала:
— Радіють Райдузі усі
І у місті, і в селі.
