Ось вам, дітки, казка про павука. Лютував колись давно такий голод, що й не сказати. Ніде не можна було знайти ані крихти хліба, ані краплини води, ні на землі, ні у воді. Павук та його павучата геть схудли від того голоду. От і пішов якось павук до слона та й каже: — Господарю, дай Боже тобі довгого життя! Послав мене до тебе гіпопотам, водяний цар. Він просить тебе позичити йому сто кошиків зерна. А натомість, коли прийде час збирати, врожай, пришле тобі великого коня. Але про це знатимуть лише наидостоиніші:...
Казки для дітей
Засперечалися якось багатій і бідняк про те, що краще: гроші чи розум. Багатій каже: — Ось ти, приміром, бідний, мов горобець у лісі. Що ж, допоміг тобі розум? — А дурному й гроші не поможуть! — відповідає бідняк. — Ба ні! Гроші — всьому голова, вони в будь-якій біді зарадять. — Без розуму гроші нічого не варті,— стоїть на своєму бідняк.— А розум і без грошей може стати людині в пригоді. — Дурниці верзеш! — гнівно каже багатій.— Давай поб’ємось об заклад. Якщо твій розум виявиться сильнішим за мої гроші,...
Давно, дуже давно, коли ще звірами й птахами ніхто не правив, зійшлися вони в лісі на збори. Зійшлися, щоб вибрати собі царя. Довго вони радились, хто ж ними правитиме. Нарешті леопард сказав: — Виберімо лева! Ні серед птахів, ні серед звірів рівні йому немає. Немає такого дужого, як він. Всі звірі згодилися з леопардом, а птахи промовчали. Воно й не дивно: адже їм хотілося вибрати такого царя, щоб умів, як вони, літати. Зрештою виступив наперед орел і сказав: — Хто не знає лева! Він дужий і розумний, але, на жаль,...
Маленьке сіре козенятко усього в світі боялося. – Пішли з нами стрибати! – гукали ягнятко, лоша та інші звірятка. – Боюся колінце забити, – відповідало сіре козеня. – Дивися, яку барвисту веселку привів літній дощик! – раділи квіти у лузі. – Боюся ніжки замочити… – Травичку щипати будеш? – питала сестричка-коза. – Боюся равликів рогатих, що в траві ховаються. – А нашого гарного півника бачив? – квоктали заклопотані курочки. – Боюся… Півник голосно кукурікає. – А метеликів ловив? – щебетали жваві горобчики. – Боюся не впіймати… – А казку читав?...
ІСТОРІЯ 1 Жила-була лялька… Ні, не так. Спочатку лялька З’ЯВИЛАСЯ. У великій коробці лежали різнобарвні шматки тканини, клубочки, моточки і котушки ниток, стрічки. У окремій коробочці лежали ножиці, олівець та подушечка з голками. Руки майстрині обережно відкрили коробку і почали поволі перебирати клаптики тканини. Кілька відібраних шматків відклали, далі коробка знову щільно закрилася, і розпочалося ДИВО СТВОРЕННЯ. Вправні руки згортали і розправляли тканину, змотували нитками, добирали клаптик за клаптиком, щось припасовували, щось складали назад у коробку…Ось настала черга ниток, ножиць і голки. Нитки відмірялися і складалися у пасма, які...
Жив якось сміливий і до всякого діла придатний солдат. Він хоробро воював, а коли війна скінчилася, дав йому король за вірну службу три шеляги на дорогу та й відпустив під чотири вітри. — Е ні,— розсердився солдат,— я цього так не залишу! От знайти б тільки підходящих людей, то я б примусив короля усю казну свою мені віддати! — і пішов. От прийшов він до лісу і бачить — якийсь дужий чолов’яга висмикує з корінням дерева, та так легко, немов це не дерева, а всього- навсього колоски. — Чи не...
Жив собі на світі чоловік, було в нього три сини, і все його майно складалося з одного лише будинку, в якому він і жив, І хотілося кожному із синів після смерті батька володіти цим будинком, але батько любив усіх трьох однаково і не знав, як йому вчинити, аби нікого з них не скривдити, А продавати будинок він не хотів, тому що дім дістався йому у спадок ще від прадідів; а то можна було б його продати, а гроші між дітьми поділити. От надумав нарешті батько, що йому робити, і каже...
Руденька ніколи не ображалася, якщо її так називали. Навіть якщо казали “Руда”, теж не ображалася. Бо чого на правду ображатися? Навпаки, Руденька пишалася і своїми довгими рудими кучерями, і ластовинням. Усіма сімнадцятьма плямочками на носику і щічках. Нажаль, Руденькій більше нічим було пишатися. Певне, вона таки “зовсім негодяща”. То тітки слівце – “негодяща”. Тітка, звичайно, не підозрювала, що Руденька усе чує, коли розмовляла зі старшою сестрою. А вона причаїлася і почула… Правда, вона негодяща. Тобто ні до чого не придатна. Спочатку навчалася найважливішого — змінювати долю…Ой, пробачте, варто дещо пояснити....
Далеко-далеко, в теплій країні, куди відлітають ластівки, коли у нас настає зима, жив король. У нього було одинадцять синів і одна дочка — Еліза. Одинадцять братів- принців ходили до школи із зірками на грудях та шаблями при боці. Вони писали диктанти діамантовими грифелями на золотих дошках і все, що читали, знали напам’ять. Сестричка Еліза сиділа на маленькому дзеркальному стільчику, і в неї була книжка, яка коштувала півкоролівства. Так, цим дітям жилося дуже добре, тільки недовго тривало їхнє щастя. Король одружився вдруге з однією злою королевою, а вона незлюбила бідних дітей....
Ішов солдат по дорозі: раз-два! раз-два! Ранець за спиною, шабля при боці. Ішов він додому з війни. Дорогою зустрілася йому стара відьма, потворна, огидна; нижня губа звисала у неї до самих грудей. — Здоров був, служивий! — буркнула вона.— Бач, яка в тебе славна шабля! А ранець диви який великий! От бравий солдат! Ну, зараз я тобі відвалю грошей, скільки твоїй душі завгодно. — Дякую тобі, стара відьмо! — сказав солдат. — Бачиш оте старе дерево? — запитала відьма, показуючи на дерево, що стояло неподалік.— Всередині воно порожнє. Вилізь нагору:...
