Жила колись дівчинка. Якось мама купила для неї велику вовняну ковдру. І була та ковдра якогось незрозумілого кольору – чи то блакитного, чи зеленого, чи синього і з якимись дивними малюнками. Дівчинці та ковдра відразу не сподобалась, але мама сказала: – Не вередуй, нормальна ковдра, натуральна, тепла. – І взагалі, не дратуй мене! – поклала ту ковдру дівчинці на ліжко і вийшла з кімнати. Раптово з книжкової полиці, що стояла поряд із ліжком, стрибнув кіт Тимко і з нявканням сховався під стіл. Від несподіванки дівчинка відскочила назад і випадково натиснула...
Оксана Шамрай
Хельга не пам’ятала, скільки часу пройшло, як її, красиву німецьку ляльку, заховали у велику коробку разом з іншими іграшками. Їй здавалося, що наступного дня вони знову будуть грати зі своєю маленькою господинею. Але ні наступного, ні після, ніхто не підходив до коробки. Діти виросли і роз’їхалися, в будинку було тихо, і коробка з іграшками нікого не цікавила. Було темно і сумно. Йшов час, Хельга перестала розрізняти дні і ночі. Скільки пройшло часу? Рік? Два? Або набагато більше? Та якось до господаря прийшов незнайомець. Вони підійшли до коробки з іграшками, витягли...
Жили колись вільні люди. Хлопці були працьовиті, дівчата красиві, діти розумні, старці мудрі, а як треба було, то всі вони вміли і за себе постояти і батьківщину захистити. Земля була своя і дуже родюча. Кожен день сходило Сонце, люди вклонялися йому. І Сонце було вдячне людям. Воно подарувало їм вогонь. Не той вогонь, що спалює все навкруги, а той, що вказує шлях у темряві, що не дає змерзнути, що годує, що розказує казки надвечір. Мала часточка цього вогню знайшла місце в кожному людському серці. І люди берегли той вогник і...
