Неслухняне курча Пік

Поділитися

На одному великому сонячному подвір’ї жило собі маленьке курча Пік. Воно було дуже допитливе, непосидюче і цікаве до усього на світі. Тому мама-курка мала з ним справжній клопіт! Його не можна було залишити ані на хвилинку, бо Пік ніколи не слухався і вчиняв так, як йому хотілося!

Варто було лише відвернутися, як він знаходив собі пригоду: одного разу впав у діжку з водою і довелося просити гуску Таті виловлювати його звідти, іншого разу проліз під тином і загубився у високих бур’янах так, що цілий день ніхто не міг його відшукати, аж поки старенька жаба Ка, що жила поблизу ставка, не помітила його в очереті біля самої води, а потім ще, і ще…

Такі пригоди траплялися з Піком повсякчас. Це дуже засмучувало маму-курку, але вона нічого не могла вдіяти! Маленький Пік не хотів слухатись і постійно потрапляв у халепу!

Якось весняного теплого ранку Пік як завжди мандрував подвір’ям і роздивлявся довкола. Йому дуже подобалось, що навкруги все було таке яскраве та невідоме! У високій траві стрибали цвіркуни, метелики кружляли на тлі синього неба, а просто серед двору проростали й розкривалися великі жовті квіти, такі схожі на маленьких курчат.

Так мандрував собі Пік, заглядаючи у всі шпаринки, зовсім забувши про те, що мама казала йому не заходити за огорожу!

Пік йшов все далі й далі, весело вистрибуючи, аж поки не впав у глибоку темну нору, що колись викопала для себе щуреня Фаса, котра дуже дошкуляла всьому птаству, руйнуючи гніздечка, викрадаючи яйця та маленьких курчат.

Пік дуже злякався, тому що згадав ті страшні історії, почуті від старших курчат, про Фасу, про те які в неї великі гострі зуби й міцні пазурі, про те, як вона затягала маленьких пташат до себе у темну нору і потім їх ніхто не бачив…

У норі Пік уважно та обережно роздивився довкола. Він не знав чи саме та це нора і чи живе у ній ще страхітлива Фаса, тому намагався рухатись якомога повільніше й тихіше, щоб не виказувати себе.

Нора виявилась досить великою, глибокою і зовсім порожньою. Це трошки заспокоїло Піка, але за кілька миттєвостей тривога знову повернулася, адже, виявилось, що вилізти з цієї нори тим шляхом, котрим він сюди потрапив – не вдається.

Пік і підстрибував, і махав крильцями, намагаючись злетіти, навіть пробував видертися по корінню, що звисало до нори, але всі ці способи не спрацьовували й він неодмінно знову й знову падав на саме дно, неспроможний вибратись самотужки. Втомившись, Пік сів просто посеред нори не знаючи, що робити далі. Аж раптом з найтемнішого кутка почувся якийсь шурхіт. Пік злякався так, що годі й казати! Він уявив як страшенна Фаса наближається до нього з темряви та міцно заплющив очі, щоб не бачити її великі зуби та гострі пазурі, аж тут почув тихе:

— Малий, ти що тут робиш? — Голос був доволі спокійний і зовсім не нагадував щурячий, тому Пік обережно розплющив одне очко, щоб подивитись хто до нього говорить.

Виявилось — це величезний чорний Пан Жук з міцними лапками й довгими закрученими вусами. Він виглядав досить миролюбним, тому Пік відповів:

— Я… Ви знаєте, я тут провалився, ось… І я не можу вибратись звідси. А ще говорять, ніби тут живе страхітлива Фаса і тому мені дуже-дуже страшно…

Пан Жук подивився на нього і сказав:

— Так, ти правий — це нора Фаси. І вона дійсно дуже небезпечна. Але нам те байдуже, бо ми з тобою будемо звідси вибиратись, так?

Пік закивав головою, всім своїм виглядом показуючи, що, мовляв, так! Так! Будемо вибиратись!

Пан Жук поглянув на нього ще раз і додав:

— Так! Будемо вибиратись. Зараз я розкрию крила. Буде шумно, не лякайся! А потім одразу хапайся за мої лапки і — полетіли! Тільки в жодному разі не відпускай мене, бо інакше впадеш знову. І не знаю чи зможу я тоді тобі допомогти, бо навряд чи повертатимусь, адже я чув там, в глибині якісь дивні звуки, можливо, це Фаса йде додому. Все ясно?

— Так! Ясно! — відповіло курча, дивлячись на свого рятівника з радістю та вдячністю.

Далі Пік міцно вхопився за Пана Жука і почав поволі підійматися вгору, до виходу з нори. Вони вже майже вилетіли назовні, коли Пік побачив щось яскраве і блискуче просто серед коріння, що звисало до нори. Йому стало так цікаво, що ж це таке? Чи це скарб? Чи може шматочок сонця? А може щось чарівне? Бо дуже вже блискуче й гарне! Він знехтував попередженням Пана Жука і відпустив одну лапку, щоб дотягтися до своєї знахідки, але раптом не втримався і почав падати вниз, просто до лап Фаси, що, напевне, вже встигла повернутися.

Пікові стало дуже страшно, він враз згадав все: і як не слухався мами, і як не зважав на її попередження, і як зараз так само не послухався Пана Жука… Він замружився, готуючись до неминучого, але в останню мить відчув, як міцні жукові лапки підхопили його в повітрі й знов понесли вгору.

Так, Пан Жук все-таки повернувся по нього і виніс зі страшної глибокої нори. Пан Жук довго сердився на Піка, але зрештою, погодився допомогти курчаті знайти дорогу та повернутись додому.

Вже пізно ввечері, сидячи у теплому гніздечку та згадуючи свою пригоду, Пік твердо вирішив дослухатись до всього, що говорить мама і робити так завжди, навіть якщо йому дуже кортітиме не слухатись! Відтоді у Піка було ще багато цікавих пригод та захопливих подорожей, але завдяки тому, що він завжди пам’ятав про мамині слова і настанови, він більше ніколи не потрапляв у халепу!