Казка Яло-задирало

Колись давно-давно, у великій ельфійській країні жив собі ельф, на ім’я Яло. Він був дуже сильний, спритний і прагнув, щоб всі його поважали та боялися, а якщо хтось не хотів його слухатись, то він одразу починав битися, штовхатися чи кидатися чимось у суперника, тому його прозвали Яло-задирало.

Всі в країні боялися Яло, намагалися триматись від нього якнайдалі, щоб не втрапляти йому на очі чи під руку. Тому і справжніх друзів у нього не було. Було два приятелі, з котрими Яло ходив та задирався до інших, але окрім цього, вони більше нічим не займалися разом, не спілкувалися, не гралися… адже ці приятелі теж боялися його, але не любили й не поважали. Яло не переймався з цього, бо казав так:

– Головне – це сила! Бояться – отже поважають!

Так жив собі Яло довгий час аж поки в ельфійську країну не прийшла біда. Одного дня мешканці почали хворіти на якусь незнану хворобу. Знахарі не знали, що робити, вони були розгублені та стривожені. Здавалось, що якщо терміново не знайти якісь ліки, то може трапитись справжнє лихо! Тоді було вирішено написати листа Старому Знахарю, котрий був дуже мудрий і знав відповіді на всі запитання, щоб просити його приїхати та допомогти з цією незнаною хворобою.

А тим часом хворих ставало все більше і більше… Захворів і Яло, але він був переконаний, що подолає хворобу самотужки! Він змушував себе виконувати важкі вправи, щоб через силу вигнати з себе хворобу, звертався до своїх приятелів, щоб влаштовувати двобої й змагання, він лаяв хворобу на всі смаки, вигукуючи:

«Зась тобі! Ти мене нізащо не подолаєш! Я набагато сильніший за тебе!»

Проте, все це призвело лише до того, що Ялові ставало все гірше і гірше і, вже скоро він не міг навіть піднятися з ліжка чи поворушитись.

Він лежав сам у темній кімнаті, без їжі та води і йому здавалось, що якесь чорне страховисько дивиться на нього з дальнього кутка кімнати. Ялові стало дуже страшно, він хотів був крикнути на те страховисько, злякати його, але голос не слухався, Яло зібрав рештки сил, дотягся до свого черевика і жбурнув його в куток, щоб вигнати марево, але чорне страховисько не злякалось, а навпаки, почало наближатись стаючи ще більшим, ще темнішим!

Аж раптом у кімнаті спалахнуло світло – це до нього прийшов Старий Знахар, котрий щойно приїхав в ельфійську країну, щоб лікувати недужих.

Знахар підійшов до ельфа і сказав:

– Не бійся, то лише марево. Я допоможу тобі одужати. Але ти маєш дещо усвідомити… Сила та страх

– То не помічники. От дивись, ти злякався того марева?

– Так!

– А хіба став поважати?

– Ні, я хотів, щоб воно пішло геть.

– Отак і з людьми, – відповів Старий Знахар. – Якщо ти когось боїшся, то ти хочеш позбавитись цієї людини, хочеш, аби вона пішла від тебе і більше не поверталась. Тож, хіба це повага? І сила – то ще не все. Подивись на себе, чи твоя сила допомогла тобі сьогодні?

Яло не знав, що відповісти старому, тому просто промовчав вперше у своєму житті, бо він раптом зрозумів, що силою не можна розв’язати всі проблеми, а навпаки, часто можна нашкодити… Що для того, аби тебе поважали не потрібно бути грізним чи сильним, а коли тебе бояться – не означає, що поважають. Яло зрозумів, що повагу можна лише заслужити, а не домогтися силою.

З того часу він постійно згадував слова Старого Знахаря, що допомогли йому зрозуміти найважливіші речі, тому, коли Яло одужав, він вирішив і собі вивчити знахарську справу, щоб стати справжнім цілителем і за свої добрі справи та вміння, зрештою, заслужити повагу і вдячність інших.

Можливе завдання до казочки: Намалюй продовження до цієї казочки!