Дарунок для Миколая

Жила собі дівчинка Катруся. Звісно не сама жила, а зі своїми батьками. Так от, наближалися зимові свята. Дорослі та малеча заздалегідь готувалися до них. А якого свята чекають усі діти? Правильно. День Святого Миколая. Як і всі діти, Катруся дуже любила це свято і з нетерпінням його очікувала. Намагалася не надто пустувати, бути чемною, не лінькувати, матусі допомагати, бути вихованою та ввічливою. Адже Миколайко усіх бачить, про всіх усе знає. Раптом прийшла Катрусі одна думка, що не давала спокою. Дівчинка поспішила з матусею нею поділитися.

— Матусенько, у тебе є вільна хвилинка?

— Так доню, слухаю тебе уважно.

— Хочу з тобою про Миколая поговорити, — мовила дівчинка.

— Гаразд, сонечко, поговоримо, тільки ж не довго, бо справ маю ще багато, — всміхнулася матуся.

— Я ось тут подумала, що Миколай по всьому світу мандрує, діток обдаровує, про всіх дбає, нікого не забуває, вірно?

— Вірно, доню.

— А Миколаєві, мабуть, теж хочеться подарунків, — зітхнула Катруся, — їх же так приємно отримувати. Чи ж хтось дарує Миколаєві щось?

— Навіть не знаю, — розгублено відповіла мама, — мабуть, що ні.

— Це сумно, сумно і не справедливо, — відповіла дівчинка. — Це потрібно обов’язково виправити.

Дівчинка замислено крокувала кімнатою, щось ретельно обмірковуючи, на що мама тільки стенула плечима. За кілька хвилин Катруся радісно вигукнула:

— Придумала!!! — і знову запитала у мами: — Матусенько, а ти можеш дати мені блакитні нитки, голку та полотно?

— Звісно можу, донечко, — відповіла не мало здивована матуся. — Тільки поясни мені, будь ласка, що ти зі всім цим робитимеш?

— Буду вишивати Миколаєві серветочку. Ти не думай, я вмію, ми з Наталею Іванівною на уроці праці вишивали.

Мама тільки всміхнулася, лагідно торкнулася Катрусиних кучериків і мовчки вийшла з кімнати. За якийсь час вона повернулася тримаючи в руках шматок білого полотна для вишивання, чудові блакитні нитки й голку.

— Ось тримай, моя дорога вишивальнице, якщо буде потрібна допомога, то скажи, — змовницьки підморгнула.

— Дякую, матусенько, — зраділа дівчинка. Підбігла до матусі й вдячно цьомкнула її у щічку. — Ти в мене найкраща. Дякую за все, але я маю вишити сама.

Кілька днів Катруся наполегливо працювала. Після уроків, бігла чимдуж додому, навіть не залишалася погратися з однокласниками, бо ж робота важлива чекала. Охайно, стібочок за стібочком вишивала Миколайкові дарунок. Нарешті вишила красиву серветку, на якій ясніли великі й маленькі чепурненькі сніжиночки. Не раз і не два пальчики голкою поколола, забинтувала їх, та роботи не залишила. А коли вишивати закінчила, понесла її матусі показати.

— Матусенько, як ти гадаєш, мій дарунок Миколаєві сподобається?

— Гадаю, що так, доню, — мовила матуся пишаючись Катрусею.

Ось і настала довгоочікувана, сповнена див ніч. У кожній оселі дітки, помолившись, чемно повлягалися в ліжечка. Адже всі добре знають, що саме в цю ніч на них очікує справжнє Диво. Лягла спати й Катруся, завбачливо поклавши під подушку листа й перев’язаний яскравою стрічкою дарунок для Миколая.

Вже зорі-зірнички осявають-стелять доріжку Святому Миколаю, а Янголята завбачливо відчиняють двері у кожну оселю. Ходить добрий Чудотворець від хати до хати й обдаровує щедро кожну дитину. Завітав він і до Катрусиної домівки. Тільки підняв край подушки, як побачив там пакуночок і лист підписаний: “Для Св. Миколая”. Здивуванню Святого не було меж.

— Оце так несподіванка, — всміхнувся Миколай і промовив до Янголят: — Такого ще ніколи не бувало відколи ходжу світами. З року в рік розношу дітям дарунки, а сам оце вперше подарунок отримав.

Янголята всміхнулися Миколєві:

— А правда ж приємно? — спитали.

— Дуже приємно, — відповів Святий і розгорнув пакунок. А там чудова вишита сніжинками серветочка, а в куточку ще й літери С. М. — Ох і розумниця, ох і майстринька, — нахвалював Катрусю Миколай. Побачив він, що кілька пальчиків на її рученятах забинтовані, бо ж поколола боляче не раз голкою. Узяв Святий дівчинку за руку й промовив:

— За твій диво-дарунок, за щире й не байдуже серденько дарую тобі окрім іграшок та солодощів, ще й особливий дар. Будеш ти чудовою майстринею-вишивальницею, яких у світі мало, от тільки підрости ще трохи. А далі поспішив Миколай з подарунками до інших дітей, що чекали його по усіх усюдах. І настрій у нього був чудовий, бо серце йому зігрівав маленький дарунок майбутньої великої майстрині-вишивальниці.

На ранок прокинулася Катруся й звісно ж відразу під подушку зазирнула. Раділа Миколаєвим дарункам, та найбільше раділа, що її скромний подарунок Святий собі забрав.

— Мамо, матусенько, Миколайко таки забрав подарунок, що я для нього зробила. Мої пальчики загоїлися, а ще мені наснилося, що він тримав мене за руку і казав, що коли я виросту, то буду гарною майстринею, — щебетала дівчинка і сяяла щастям.

— Хай так воно й буде, доню, — всміхнулася у відповідь ненька.

Десь далеко-далеко поміж зоряним пилом в осяянім сонечком та місяцем будинку на пухких хмаринах живе Святий Миколай. Щодня він гортає Книгу Життя і бачить усі добрі, і не дуже добрі вчинки дітей. На його столі лежить і стоїть багато різних чарівних та дивовижних штукенцій, та на почесному місці під прозорим кришталевим ковпаком біліє вишита блакитними нитками серветочка — Катрусин дарунок. Іноді Святий її виймає, розглядає, всміхається і знову під ковпак ховає. Хіба ж не дивовижа? Ні, не дивовижа, бо дарунки кожному отримувати приємно.