Змій, на старт!

Сергій та Віталька майстрували Повітряного Змія. Вони приготували каркас з дерев’яних дощечок, ескіз майбутніх крил та яскраві кольорові фарби.

— Треба ще кріплення для Змія: жилочка та котушка, — зауважив Віталька.

Йому було дванадцять і щось вже в техніці хлопець кумекав, до того ж ходив на  додаткові заняття в гурток: “Моделювання і конструювання для молоді”.

— ТАК у татка така вудка є, зняти можна, але трохи шкода її розбирати, — вже тихше сказав десятирічний Сергій.

— Для науки нічого не жаліють, тоді й винаходи різні з’являються, — гостро відмітив Віталій.

— Ну тоді ось, — з цими словами Сергійко дістав з батькової шафи чохол, в який старанно було загорнуте знаряддя для риболовлі. 

Час промайнув непомітно для хлопців, батько повернувся додому раніше за маму, коли вони вже закінчили роботу і саме готувалися зробленого Змія на вулиці, тому одяглись по-осінньому: теплі шарфи та шапки.

— Такої, — здивувався мужчина, — вдало час провели, — така поробка гарна, а головне, що самі зробили, унікальна річ. Але ви матеріал взяли? — тут він побачив свою розкурочену вудку.

— Та ми… так ось вийшло, — махнув руками син. 

— Мама б засміялася, — пожартував батько, вона так мріяла, щоб я на вихідні рибалити не ходив, — так тепер і не піду.

— Не сердишся?

— Дуже сподобався, але з жилкою і не така історія була, зараз розкажу. “Жив-був один король. Його дуже любив народ, тому що той любив свята і частував своїх підданих. Зазвичай на великій площі збиралися старі й малі, багаті й бідні, прості й титуловані, щоб  разом привітати короля. На його  честь летіли вгору капелюхи та кричали: “Слава королю!”

Так сталося і цього разу, полетіли капелюх високо-високо, а подих осіннього вітру їх так закружляв, що всі переплутав. Дісталася першому генералу жіночий капелюшок. Ось і сміху було. Почервонів, наважився той і каже своєму зброєносцю:

— Що хочеш роби, але щоб наступного разу після вітання короля мій капелюх був при мені. Інакше не зберегти тобі голови.

Задумався той зброєносець, затужив, хіба таку винагороду заслужив?

— Як же капелюх зберегти, що мені придумати?

Поїхав до моря, що заспокоїти своє  горе.

Аж дивиться, великими сітками тягнуть рибалки рибу, важку, та сітка утримує улов, не дістається він іншому. Купив у рибалок сітку, багато заплатив, розмотав у нитку. Тією ниткою міцно-міцно, скільки було сил, капелюх генеральський  закріпив. Наступного разу шапки вгору кидають і від генерала того ж чекають. Він кидає, капелюх літає і назад вертає. 

— Риба в сітці, тобто перемога за мною, — сміється генерал над собою. 

Може той капелюх і почав історію польотів і вдалих приземлень. А потім став іграшкою в дитячих руках. А помічник той довго жив не тужив, ще й винагороду заслужив.”

— Тату, ти на мене не сердишся?

— Я на себе серджуся, погано заховав вудку. А тепер що, пішли разом Змія в небо запускати.

— А може маму налякати, — пожартував Сергійко, заспокоївшись, що батько все перевів на жарт.

— Хай цей Змій, буде найстрашнішим, що літає в нашому небі, — серйозно відповів батько.