Поросяткова казочка
Поросятко весело гасало на галявині. Йому подобалося все! Синє небо. Зелена трава! Смак білого гриба і гудіння джмеля! Велика калюжа і власні яскраві смужки вздовж тіла! Йому подобалося з вереском бігти за мамою-Свинкою, крутити куцим хвостиком і пхати свого п’ятачка в усе, що зацікавило.
— Будь охайнішим! — казав Поросяткові тато-Вепр, — Ти дивись, як всю галявину перерив. А з’їв, лише кілька жолудів!
— Бруднуля, — робила Поросяткові зауваження мама-Свинка, — вже й колір твоїх смужок не розібрати! Знов тебе відмивати доведеться…
— Подивись на Оленятка! — гримав тато-Вепр, — Ото вже чепурна дитина!
Та Поросяткові ті слова були байдужі… Бо у світі – так багато цікавих речей, які можна понюхати, попробувати на смак, відчути на дотик… А Велика Калюжа – так і манить до себе, щоб заритися в багно по самісінькі вушка!!!
Поросятко полюбляло віддалятися від батьків. Ховалося від них за кущами, щоб не чути вічного таткового бурмотіння і нескінченних маминих повчань. Коли батьки не бачать можна досхочу копирсатись в торішньому листі, нюхати слимаків і хрумкати сироїжками.
Так, безтурботно граючись, Поросятко дісталося берегу струмка і побачила невідомих звірів… І вони Поросяткові не сподобались! Їх було п’ятеро. П’ятеро сірих стрімких блискавок, що мерщій кинулися до Поросяти. Вони, наче понеслись над землею, притиснувши гострі вуха до голови, витягши товсті сірі хвости й клацаючи величезними зубами! Вовки!
Поросятко незчулося, як дременуло назад до батьків! З вереском, зойком і лементом воно винеслось на галявину, з якої нещодавно непомітно втекло: «Тату! Мамо! Рятуйте!!!» Проскочивши повз тата-Вепра, наш бруднуля сховався за спиною у мами.
Слідом за Поросятком на галявину вдерлися вовки. Але їх тут вже чекали. Одного Вепр стусонув чолом, що той вовк аж підлетів вгору. Другого вкусив за бік, залишивши на сірій шкірі величезний слід від ікол. А на найбільшого – налетів всім тілом, притиснув до землі, що той аж заскавулів, вирвався з небезпечних обіймів і побіг до лісу, підібгавши хвоста. Останні намагалися напасти на маму-Свинку. Але вона так грізно рохкнула до них, що їм нічого не залишалось, як податись за вожаком зграї…
Вовки відступили… А наше Поросятко зрозуміло, що, якщо тобі важко, треба бігти до татка з мамою. Вони завжди тобі допоможуть, завжди захистять. І вони завжди будуть тебе любити. Навіть, якщо ти брудне і неохайне Поросятко!
