Зірка

Поділитися

Високо на небі жила маленька Зірочка. Вона любила дивитися на землю і спостерігати як живуть люди та тварини. Їй було одиноко. Зірки, навіть, в одній галактиці, мешкають за мільйони кілометрів одна від одної. Вони спілкуються, надсилаючи світлові сигнали, проте, нашій зірочці хотілося справжнього близького та душевного спілкування.

Якось маленька побачила, як з неба падає зірка, яку вона давно знала і вважала своєю подругою. Це було неймовірно прекрасно й водночас жахливо. Зірочка заплакала.

***

Щодня Зірочка думала про далеку землю – блакитну планету, яка так разюче вирізнялася поміж інших і про зниклу подругу. Ці думки бентежили її та зовсім позбавили спокою й Зірочка загадала бажання: «Хочу опинитися з подругою на Землі». Щойно вона його вимовила, як золоті ниточки, на яких вона висіла мільярди років, обірвалися й відчайдуха полетіла. Вона не падала вниз, бо в космосі немає верху та низу. Вона прямувала до омріяної планети Земля.

***

«Плюх». Перелякані рибки розпливлися в різні боки. Вони побачили сяйво й хмару яскравих бульбашок…

Зрештою, діставшись дна океану, Зірочка спинилася. Почувалася розгубленою та засмученою. Дивилася крізь чисту прозору воду на своїх сестер на небі та сумувала.

− Привіт. Ми давно на тебе чекаємо, − Зірочка здивовано озирнулася. Навкруги неї кружляли морські зірочки, що відливали всіма відтінками червоного й виблискували на сонці.

− Ви такі гарні. Та ми не знайомі, − морські зірочки розсміялися і навколо них утворилися веселі кольорові бульбашки.

− Ти мене не впізнаєш? – звернулася на неї гарна морська зірка з перламутровим відливом. − Я та зірочка, що була твоєю подругою. Ми всі, коли падаємо з неба, потрапляємо в океан та перетворюємось на морських зірок. – Маленька Зірочка подивилася на себе й зрозуміла, що вона така, як решта.