Жора, Жанна та етапи жонглювання

Оголосили Локдаун, в січні учні знаходились вдома. Жора вмостився на комп’ютерному стільці й дивився «стрічку новин  в телефоні». А потім втомився хребет, тому що він сидів в позі черв’яка, тож підліток заліз під теплу ковдру на дивані й пролежав увесь день.

— Так весь Локдаун пролежиш, — ввечері зробив йому зауваження дідусь Веніамін.

— А що такого, наші всі зараз онлайн і пишуть, і фотки свої в групу класу кидають, а там вони на диванах.

— Хм, — тільки й вимовив дідусь.

Наступного дня задзвонив будильник о дев’ятій.

— Підйом, — гаркнув суворий дідусь, — до дев’ятої вечора у ліжко не лягаємо і в телефон сьогодні взагалі не заглядаємо.

І з цими словами дідусь відібрав телефон, точніше шнур від телефону, тому що телефон Жорка надійно заховав у своєму рюкзаку, а кабель, щоб заряджувати пристрій, заховати забув. Робити було нічого, тож вирішив вийти на двір погуляти. Жору «Жеруном» назвати ніхто не міг, а бабуся вважає, що онук світитися почне, тож до обіду сказала повернутися. На дворі було якось тихо, злість на діда не вщухала: «тільки в мене відібрали телефон, от ніхто на вулиці не гуляє».

— Бамс, — він отримав м’ячем по голові, добре, що маленьким, тенісним. Жора був шустрим хлопчиною, тож міцно ухопив м’яча рукою.

— Віддай і пробач, будь ласка, — до нього підбігла Ганна, дівчина з класу. В неї були якісь нереально фіолетові очі та шоколадно-кучеряве волосся, яке вітер розкидав по плечах.

— А що далі? — скоріше жартома відповів хлопчик і почухав за вухом. Все ж трохи боліло.

— А я вчуся жонглювати й тебе навчу.

— А навіщо?

— Ну це вже ти сам вирішуй, я зір треную, а то вже лінзи ношу, — сумно відповіла Ганна.

— Так ось в чому секрет твоїх фіалкових очей? Кольорові лінзи? Ой, пробач, я щось не те сказав, — зупинив себе хлопець.

— Нічого, нормально все, — але щічки дівчинки спалахнули. Він помітив її серед інших дівчаток, він знає колір її очей!

— А ти прикольно придумала — жонглювати! Якщо я також навчуся, то Жанна з класу не тільки здивується, а по вуха в мене втюриться, полюбить тобто.

Ганні здалося, що веселі пташки, які тільки-но співали в серці, при цих словах замерзли та перетворились на гіркі льодяники.

— Для Жанни значить старатися будеш.

— А то як не старатися, вона ж найкрасивіша! Це я тобі по дружбі кажу.

— Нууу, якщо по дружбі, тоді пішли на середину двору, щоб нікому більше лоба не вдарити й шибки не розбити. Почнемо тренування, — вже спокійно запропонувала Ганна.

Вони стали один напроти одного, в руках у дівчинки були тенісні м’ячики.

— Навчися виконувати кілька вправ і жонглювання буде майже в кишені, — пожартувала Ганна.

— Перша вправа: підкидуємо і ловимо м’ячик однією рукою, потім іншою, потім обома. Наступна вправа: по одному м’ячику в кожній руці, а перекидаємо з руки в руку третій м’яч. Тепер, беремо два м’ячі та перекидаємо: м’яч з лівої руки в праву і навпаки. Те ж саме, тільки в ліву руку візьми два м’ячі, а в праву один: перекидаємо так само два м’ячі, а третій просто тримаємо. І от останній крок, кидаємо однією рукою два м’ячі, а іншою один, а піймати навпаки, тою рукою, що кидали один м’яч – ловимо два. І все повторюється.

— Голова від такого йде обертом, — простогнав Жора.

— Нічого, на те й Локдаун, щоб з користю використати, почали!

Вони тренувалися кожного дня. І треба сказати в тинейджерів непогано виходило, настільки захопилися, що хлопець вирішив показати своє уміння на великій перерві. А за день до виступу в гімназії восьмикласник Жора ще й плакат зробив, намалював салют і написав: «Шоу для Жанни».

— Потримаєш плакат? — наступного дня звернувся він до Ганни, яка і навчила друга жонглювати.

Ганна хвилювалася, але погодилася. Як же не погодитися, якщо Жора такий хороший, правда не розуміє дівочих почуттів, але то секрет і вона нікому не зізнається, що він їй подобається.

— Візьмеш мої чарівні м’ячики для свого шоу? — запитала натомість дівчина.

— Ні, вони в тебе старі, я справжні апельсини приготував для жонглювання, — Жора був ще той хвалько.

Щічки Ганни стали помаранчевими від образи, як ті апельсини, що вийняв з рюкзака Жора.

— Шоу починається, — оголосив він.

Велика перерва зібрала коло них з Ганною юрбу однолітків, в центрі якої стояла красуня Жанна. І що ви думаєте, замість бурхливих аплодисментів Жора отримав порцію реготання. Виступ не вдався, апельсини покотилися усією підлогою шкільного коридору.

— Ржака яка! — крикнула Жанна.

— Та сама ти іржава, — не дочувши викрикнув обурений хлопець.

А потім глянув на Ганну, на плакат, який вона тримала, на її помаранчеві щічки й голосно додав.

— На плакаті помилка, замість букви «Ж» там повинна стояти літера «Г». Це все для тебе — Ганно!

Тільки тепер Ганна посміхнулась. І це була усмішка Добра, яке світилось теплими ліхтариками в її очах.