Чипсануті

— Ви зовсім «чипсанулись» досить там стояти, йдіть обідати, — крикнула мама з вікна.

Максим і Мирон, близнюки другого класу, відгукнулись та помахали їй, бо їх роти були надто зайняті. Вони повернулись зі школи, а тепер стояли у рідному дворі серед п’ятиповерхових будинків і хрумали крабові чипси.

— Думаю, справжній краб і не здогадувався, що його величезний портрет прикрашає обгортку пачки з цим малокорисним продуктом, — сказала бабуся.

— Звісно, знаємо ми, що тут спеції. А від краба тільки ароматизатор, ну що ти хочеш, бабцю, за сімнадцять гривень? — дорослим тоном відповідали вони на зауваження про шкідливість чипсів.

Мама на те завжди обурювалась:

— Я вам на пиріжки з картоплею і капустою гроші дала, ох ви…

— Але гроші наші, що хочемо, те й купуємо!

— Та по банану краще б узяли, — додав дідусь, — він щойно прийшов з шахового клубу, — в шахи зі мною хто партію хоче зіграти?

— На переможця? — запалали очі близнюків.

— На переможця граємо, хто програє — вибуває, потім грає переможець і третій учасник турніру. Ну а вже наостанок два переможці змагаються за перший приз.

— Чипси, максі Пак, — одночасно вигукнули близнюки.

— Знов мова про чипси, на вихідних ви в мене отримаєте…, — чи пообіцяла, чи погрозила мати.

— Думай стратегічно, — звернувся до неї дідусь, — поїдь на екскурсію, як мріяла, а онуків ми з бабусею на два дні беремо на себе.

Втомлена мама махнула головою, погодилась.

Настала субота. Максим і Мирон прокинулись і гайда на кухню. Мами на кухні не було й оладками навіть не пахло.

— А може, вона приготувала кашу? — Мирон підняв кришку каструлі, а там були чипси, та не тільки там, а всюди: в пательні, тарілках і навіть у горнятах.

— Агов! — на хлопців на радощах напав пан Жую-Жуам. Вони хрумали жменями чипси поки ті не скінчились.

— Щось мені погано, — заявив Макс через годину.

У дверях ключ відкрив замок, то повернулась з ринку бабуся.

— Що тут коїться, га? — вона пішла на кухню, — одні на кілька годин залишились і давай бешкетувати, — вона побачила чипси, вірніше крихти від них, — знов накупили?

— То ми, та ми… так було, — хлюпнув носом Мирон, — он Максу погано, та й мені не дуже.

— Лікаря викликати? Пийте газовану воду, якраз купила. Ті чипси чи туди, чи назад, але вийдуть. Будемо лікуватись.

О дванадцятій додому повернувся дідусь:

— Я вам тут максі-чипси купив, як і обіцяв.

Бліденькі, від пережитого отруєння, близнюки скривились:

— Ні, дідуню, не хочеться, не смакує більше. Краще в шахи без призів зіграємо, — разом вигукнули близнюки.

— Я бачу у вас прокинувся справжній смак до життя, — посміхнувся дідусь.

— Але більше таких стратегій на кухні не роби, — пригрозила йому пальцем бабуся.