Сила та знання

Дуже багато років тому, в одному королівстві жив собі примхливий старий король, і як годиться мав доньку, яку все ніяк не міг видати заміж, бо вона була ще примхливіша за нього. Та якось задумав той король побудувати дорогу до сусіднього королівства. Довго її будував, та на заваді став здоровецький камінь, який було не обійти, бо дорога мала проходити поміж двох скель, а той камінь впав саме між ними. Прийняти його змоги не було, бо він був занадто величезним, тому залишилось лиш розбити його на друзки, та вивезти звідти по шматках.

От і задумав король, за один раз двох зайців впіймати. Король оголосив, хто з принців розіб’є камінь, той візьме його доньку за дружину. Сказано — зроблено, рішення короля гінці розвезли сусідніми королівствам і вже через деякий час почали в королівство з’їжджатись принци. Всі багаті та найголовніше — сильні, в кожного по декілька здоровецьких молотів, та по декілька помічників. Бо правила встановлені королем дозволяли мати декількох помічників і на рішення проблеми давалось три дні. Змагатися могли тільки багатії, які робили грошовий внесок, це король придумав для того, щоб бідняки не могли претендувати на руку доньки і заразом збагатити казну, бо вона сильно збідніла доки будували дорогу.

Тим часом в тому ж таки королівстві жив хлопчина, Іваном звався на прізвище Каменяр, бо батько його був каменярем і дід з прадідом, та й він перейняв цю справу. Був він не багатим, бо батьки рано померли, а він тільки нещодавно почав працювати, через те йому мало платили. Хлопець цей мав свою мрію, кохав він Марічку, але батько її не дозволяв їм одружитися, бо Іван не мав куди привести наречену, не було свого житла. А в батьків Марічки був невеликий будинок, але багато дітей, тому ще одного брати до себе теж не хотіли. Так із сумом ходив Іванко заробіткам та збирав гроші на землю та будинок.

Одного разу зібрався Іванко їхати на заробітки до сусіднього королівства та й натрапив на ту саму каменюку, біля якої в той час вже встиг потрудитись не один царевич.

Дивиться Іван як стоять двоє чоловіків тай гамселять молотами по каменю, а один, напевно царевич, команди віддає:

— Сильніше гатіть вам кажу, сильніше ледарі! — репетує царевич — а роботяги вже руки постирали.

А поряд на купі вже з десяток розтрощених молотів лежить.

Дивився на таку виставу Іван та й каже:

— Доброго дня панове. А чи допомога не потрібна?

— І тобі того ж. Може й потрібна, але яка від тебе такого худого користь, ти ж і молота напевно не піднімеш?! — зареготів царевич, але подивившись на своїх вимучених помічників додав, — А що захочеш за допомогу?

— Це інша розмова — відповів Іван — якщо розіб’ю, то ти даси мені грошей на землю, а твої помічники перетягнуть каміння куди скажу.

Царевич собі й думає: — якщо розіб’є, то втрачу п’ять золотих, але приданого з принцесою вразі більше матиму, і каміння то не я нестиму, а мої служки.

— Згода — каже принц — але нехай про нашу домовленість ніхто не знає, і на руку принцеси ти претендувати не будеш.

— Гаразд — відповів Іван — в мене своя принцеса є, твоя мені не потрібна.

Дістав Іван свій молоток, в декілька разів менший ніж ті якими помічники царевича гамселили камінь, тай став собі щось до каменя приглядатись та прислухатись.

А царевич з служками сміються: — До нас били, ми били такими здоровецькими молотами своїми здоровецькими руками, а він худющий та малим молоточком там стукає. Не розіб’є то хоч повеселить нас.

Іван свою справу знав гарно. Стукає та прислухається і придивляється, слабкі місця шукає. Довго він ходив чи ні, аж раптом як стукне, так камінь на чотири частини розколовся. Всі геть на ноги підскочили з несподіванки. Потім ще декілька разів вдарив, та й розкришив камінь на невеликі камінці.

— Ну що — каже Іван до царевича — я свою роботу зробив. Пора й розрахуватися.

— За мною не стане — відповів той.

Царевич від радості відсипав жменю золотих Івану і наказав гнати гінця до короля, щоб сповістити про зроблену роботу та готуватись до весілля. Скоро вже весілля зіграли але кохання в них не було, а до того принцеса ще й примхливою була, то незабаром випровадив її царевич додому.

Іван тим часом поїхав до села де жила Марічка, купив поблизу земельну ділянку та запросив будівельників. А там вже вози з розбитим каменем приїхали. Збудував Іванко гарний будинок, тай  одружився на Марічці, на решту грошей ще землі купили і стали господарювати. Діток народили і жили вони довго й щасливо.