Арбітр

Поділитися

Сонечко світило лагідно, легкий вітерець навівав прохолоду. Костя сидів в інвалідному візку і спостерігав за оточуючими. З сусіднього під’їзду вибігли хлопці, з Сашком — ватажком попереду, в руках якого був м’яч. Добігли до середини двору, м’яч покотився по зеленій траві, гра почалась. Поле було нерівним, тому хлопці весь час спотикались. Саморобні ворота, стертий контур поля, навіть для «дворового » футболу умови несприятливі. Тому й ушкоджень багато, синців різних.

— От якби в дворі зробити справжнє поле, — блискавкою промайнула в голові думка. Костя штовхнув візок і підкотив ближче до хлопців.

Його мати сиділа у дворі на лавці і спостерігала. Знала, він любить все, робити сам, по максимуму. Впертий хлопчина, так боляче, що не може ходити. Вона вже звикла і сльозам тут не місце. Час лікує. Мати раділа, коли Костик усміхався. Он як впевнено поїхав до хлопців, вони оточили його. Почали розповідати про події в школі.

— А ти знаєш, з вересня в школі починається інклюзивна форма навчання, може ми будемо навчатися в одному класі, — розповідав Артем.

— Це було б по-чесному, я давно хотів вчитись у звичайній школі. Стільки всього нового. З репетитором зовсім не те, хоч я самоосвітою продовжу займатися обов’язково, — ділився з друзями Костя.

— Ти в нас кмітливий, — приєднався Сашко.

— В мене тут є ідея, давайте напишемо листа меру міста! — Костя розгорнув набраний і роздрукований текст, — склав проект, на якому наш двір перетворюється в ігровий майданчик зі спортивним полем. І по коштам буде не дуже навантажено, в інших містах вже впроваджують такі.

— Давайте поставимо свої підписи, як дорослі, — очі Сашка засяяли, певно така ідея прийшлась йому до душі.

— Так ти ж не зможеш грати, навіщо тобі, — вигукнув Генка і прикусив язика.