Подорож Краплинки

— Вельмишановна Краплина, ви найстарша та наймудріша в нашому озері, хочу звернутись до Вас за порадою.

— Говори, дитино, яка порада тобі потрібна? — ласкаво мовила вона.

— Кожного дня я бачу одне те й саме, наше озеро, інших краплин. А я мрію побачити СВІТ! — захопливо промовила Краплинка. — Я не знаю як це зробити?

— О, я прекрасно тебе розумію, моя дитина. Я колись теж була великою мрійницею. Наші мрії — це рушійна сила і наш  дороговказ! Іди за мрією!

— Але Куди? — вигукнула Краплинка.

— Пливи до поверхні озера і чекай на зустріч з Сонцем. Запам’ятай цю мить, бо з неї почнуться справжні дива! На шляху можуть бути перепони, труднощі, а також допомога і турбота, сповільнення і прискорення, поразки та перемоги. Завжди слухай своє серце, щоб не збитися зі шляху!

— Дякую! До зустрічі!

— До зустрічі! Чекатиму на твою розповідь про дивовижну подорож.

— Обов’язково! — відпливаючи відповіла Краплипка.

Вона почувалась натхненно і поспішала швидше опинитись на поверхні озера. Не зупиняючись, вона плила, доки не побачила місяць і зірки, які відблискували від озерної гладіні.

– Зараз ніч. Доведеться чекати до ранку, щоб зустрітись із Сонцем. – зажурливо промовила Краплинка. – Скористаюсь цим часом, щоб добре відпочити перед далекою подорожжю.

Від втоми вона миттєво заснула. Тим часом ніч поступово відступала, звільняючи дорогу світанку. Перші промені сонця, лагідним дотиком, пробудили її від сну.

— Сонце! Сонце! — закричала Краплинка. І хоча вона бачила його вперше, вона була впевнена, що яскрава куля, що підіймалась над обрієм, це — Сонце.

З кожною хвилиною ставало світліше і тепліше. Краплинку охопило дивне відчуття легкості та невагомості. Її звична форма щезала і вона перетворювалась на пару. Вперше в житті вона могла летіти. З висоти їй було видно рідне озеро, ліс, гори.

— Яка краса! Дивовижно!

Піднімаючись вверх, ставало прохолодніше і відчуття легкості втрачалось. Опинившись на хмаринці, Краплинка знов набула свою форму.

— Привіт, краплинки! А ви всі з мого озера?

— Ні — відповіли деякі.

— Я з гірської річки, — відповіла одна краплинка.

— А я з землі, — сказала інша.

— Я зі снігу, що лежить на вершині гори.

— А ми з роси з луку, — проказали близнюки.

— А ми… А я… ще багато нових історій почула Краплинка.

Вітер ніс хмаринку все далі від озера. Вони пролітали над полями та луками, лісами та ріками, містами та селами. До них приєднувались нові краплинки, розповідали нові цікаві історії свого життя.

Ось, вже їх стало так багато на хмаринці, що й місця вільного не залишилось.

— Краплинки, зараз час до нових пригод. — сказала Хмаринка. — Летіть вниз до землі дощиком!

— Полетіли! — радісно мовила Краплинка.

— Крап!

— Крап!

— Крап!

Досягнувши поверхні

Досягнувши поверхні ґрунту, вона продовжила свою подорож вглиб землі. Де познайомилась з підземними мешканцями: кротами, черв’ячками, землерийками. Зустрічалась з корінчиками рослин і дерев, збагачувалась мінералами та мікроелементами.

Краплинка мандруючи підземними шляхами, натрапила на підземну річку. Вона дуже здивувалась, що під землею теж є річки. Водночас, дуже зраділа, що знову опинилась у своїй стихії. Разом з іншими краплинками, її несла течія до нових пригод.

Час плинув, багато кілометрів подолала Краплинка. Прокинувшись, одного ранку, вона не могла повірити своїм очам. Навколо було все знайоме.