Поділитися

Сьогодні у Оленки був особливо гарний настрій. По-перше, у батьків вихідний, а по-друге, її ведуть в дельфінарій!

Стояла чудова тепла і сонячна погода. Люди ходили вздовж набережної і годували чайок. Біля дельфінарію Олена побачила великого дельфіна, якого обступили діти. Звичайно, дельфіни не гуляють на суші, це був звичайнісінький чоловік в спеціальному костюмі. Але для маленької Оленки він був НЕЗВИЧАЙНИМ, справжнісіньким! Вона підійшла до нього і взяла його за плавник. Очі сяяли захватом. Такий величезний дельфін на суші та до нього можна доторкнутися! Але пора було йти на виставу і людину-дельфіна довелося залишити.

На зворотному шляху Олена знову підійшла до дельфіна. Вона тримала його за плавник і дивилася на нього, як дивляться на милу домашню тваринку. По очах дівчинки було видно, що так просто вона додому не піде. І вже здавалося, що це тільки її дельфін, вона його не відпустить і ділитися з іншими дітьми вже точно не буде.

— Донечко, пора додому, — одночасно сказали батьки.

— А дельфін?

— Він живе тут. Розважає дітей. Це його будинок.

— Ми візьмемо його з собою!

— Але він в три рази більше, ніж ти!

— Ну і що?

dolphin

Оленка була дуже наполеглива та відчепити її руку від дельфіна було досить важко. Але і мама з татом не мали наміру здаватися. Ситуація загострювалася, а день, що гарно почався, погрожував закінчитися сумно. І тільки дельфін стояв тихо, без емоцій та покірно дозволяв тримати себе за плавник.

— Нам пора вечеряти і лягати спати, — намагалася вдатися до здорового глузду мама. — Подивися, вже стемніло!

— Дельфін поїде з нами!

— Він великий, — строго зауважив тато.

— Він буде жити у нас! —- голос Оленки ставав все наполегливіше та голосніше.

— А де він буде спати? — Батьки намагалися знайти логічне пояснення неможливості існування дельфіна в домашніх умовах.

— В моєму ліжку.

— А що він їстиме?

— Мій суп!

— А де він буде плавати?

— У ванні!

Будь-які спроби мами з татом здорових міркувань розбивалися об дитячу логіку. Дитину вже тягли додому, а вона все плакала:

— Хочу дельфіна !!!

Так легко псується людський настрій від неможливості виконання всіх наших побажань …

— Ми обов’язково ще прийдемо в дельфінарій, і ти побачиш свого дельфіна. Йому тут краще, адже дельфіни не можуть жити без моря. А ще у нього серйозна робота — спілкуватися з дітьми, — заспокоювала дівчинку мама.

— Може, варто посміхнутися, адже сьогодні був чудовий день, — зауважив тато.

—Сьогодні був дуже хороший день, — погодилася Олена та її настрій покращився.

А вночі їй снилися дельфіни. Вони виконували дружний танець в морі та весело вистрибували з води. Оленка стояла на палубі білосніжного катера й спостерігала за ними. До неї долітали бризки води і вона сміялася.

  • 30.01.2017