Гномик Тимофійко

Десь серед зеленого лісу, так далеко, що люди туди й не заглядають, живуть гномики, дуже схожі на людей, але невеличкого зросту.

Кажуть, що колись давно вміли вони скарби знаходити, якими щедро ділилася матінка-земля.

А зараз з глибоких печер перейшли гномики у хатинки жити, звірятам лісовим допомагати, дерева і кущі доглядати.

Працювали вони сумлінно. і кожен займався тим, що подобалось.

Хто з лісових вуликів пасіку тримає, хто землю обробляє, а хто пісень співає.

І був там малюк Тимошко — непосидюща дитина, все хотів він знати.

Маленькі кругленькі вушка гномик розставляв широко-широко, щоб все у лісі чути, діду-знахарю доповідати. Цікаві зелені оченята дивилися навколо навіть тоді, як приходила нічка і мама вкладала синочка у ліжко.

А трішки задертий з гострим кінчиком носик приводив господаря у самі несподівані  місця.

Русе неслухняне волоссячко все догори тягнулось, до зірок, лиш маківку прикривав ковпачок.

Але Тимофійко був дуже слухняним. Хоч, як всі малюки, мав безліч вільного часу і багато цікавих питань.