Гномик Тимофійко

Відразу після обіду малюк хвостиком побіг за мамою:

— Мамочко, ти обіцяла про зірки розказати. Ну будь ласочка!

— Але ж зараз їх немає, –  посміхнулась ненька.

— То ми намалюємо!

Сів гномик за столик і почав малювати. Тут зірочку, там зірочку, ще в іншому місті.

Матуся як заглянула в альбом:

— Дивись,  в тебе тут сузір’я виходить. Ось голова, вуха, спина, лапи. Вовк…

— А що таке сузір’я? Вони дійсно є?

— Це фігури з зірок. Я тобі ввечері і Віз покажу, і Собаку.

І вона повернулась до домашніх справ.

Ввечері, коли сонце сховалось за обрій, а Тимошко певернувся з лісової пасіки, вони, обійнявшись, сиділи на ганку.

— Мама, глянь, зірка падає!

Малюк показав в небо пальцем.

— Ні, зірки від нас так далеко, що й не побачиш їхнього руху. А це астероїд, космічне каміння. Літало воно собі у космосі, а тоді побачило блакитну Землю і вирішило подивитися ближче, що на ній відбувається. Тільки летить воно дуже швидко, тому й світиться, неначе зірка.

— І там астероїд?

Тимофійко показав на ледь-ледь видну зірочку з хвостиком.

— А це комета. Це, наче величезна бульбашка. Але від перебування у небі вона замерзла. Як і все довкола, комета рухається, дуже швидко. Вона летить далеко-далеко від нас.

Зоряна ніч не відпускала гномика у ліжко. Він сидів у маминих обіймах і шукав нові сузір’я.