Як киця Багіра помирила Роксолану з її іграшками

На зеленій вулиці, у великому будинку жила гарненька маленька дівчинка. Звали її Роксоланочка. Вона любила квіти, книжки, свою кицю Багіру. Роксоланочка була доброю дівчинкою, але не дуже дбала про свої іграшки. Дуже швидко вони їй набридали, і вона забувала про них.

Якось на день народження хресна подарувала їй гарну ляльку, яка вміла голосно казати «ма-ма».

– Ой, люба Хресна, це найгарніший подарунок, про який можна було тільки мріяти! Я назву її Яринкою. Багірочко, тобі подобається моя лялька?

– Мур-мяу, звичайно ж, – відповіла Багіра. – А де подівся твій зайчик Пухнастик?

– Ай, ну його! Мені не потрібно жодної іграшки, окрім ляльки Яринки.

І почала бавитися лялькою Яринкою поки не розірвалося на ній чудове рожеве платтячко, забруднилося личко, розпатлалося волосся.

Одного ранку прокинулася Роксолана, поглянула на ляльку і не впізнала.

– Фу, яка ти негарна. Не хочу я з такою бавитися! – та пішла гуляти.

Заплакала гірко лялька покинута в кутку: – Хіба ж я в цьому вина?

Та Роксолана її вже не чула. Вона веселилася на дворі з дівчатами. Та раптом, коли бігла, зачепилася за кущик і розірвала своє плаття, ще й у калюжу впала – забруднила руки й личко. Посміялися над нею дівчатка. Та пішли з двору. Заплакала Роксолана від образи та болю.

Підійшла до неї кицька Багіра.

– А ну, Роксоланочко, ходімо до дзеркала! Подивися на себе, яка ти замазуро!

– Ой! Невже це я? Це якась бруднуля! – вигукнула Роксолана. Киця Багіра продовжувала:

– Бачиш, як образливо коли тебе зневажають, а чим завинила перед тобою лялька Яринка, інші твої іграшки які ти забруднила та закинула?

І тоді зрозуміла все Роксолана, кинулася до своїх іграшок, та жодної з них не знайшла.

А сталося от що. Розгнівалися на Роксоланочку іграшки. Однієї казкової ночі зібралися вони разом і вирішили піти геть від своєї маленької господині. Дуже довго просила кицька Багіра іграшок не робити цього, ледве вмовила. Послухали вони Багіру та все ж таки приняли рішення провчити дівчинку. Заховалися від неї на горищі.

Довго шукала їх Роксолана, Та так  і не знайшла. Сіла та гірко заплакала.

– Не плач, я знаю, де твої іграшки – сказала Багіра — треба шукати їх на горищі.

– Я більше ніколи їх не зможу побачити, адже я дуже боюся горища! Там темно та страшно! – ще дужче заридала дівчинка.

Шкода стало киці Багірі Роксолану. Взяла її своєю м’якенькою лапкою за руку

– Я буду поряд, не бійся!- сказала киця – та рушили на горище вдвох. Дивляться, у кутку лежать іграшки. Роксолана кинулась до них, аж тут виповз чорний павук. Та не злякалась кицька Багіра: настовбурчила шерсть, випустила кігті і втік павук. Забрала Роксолана свої іграшки з горища, помила, зачесала, попрала та випрасувала одяг.

– Яка я тобі вдячна, Багірочко, скільки в мене гарних іграшок!

– Та які вони стали охайні!

– Тобі, рятівнице, ось смачненька сметанка та гарний рожевий бантик, щоб і ти була гарна.

Роксолана зрозуміла свою помилку та виправила.

А як живеться вашим іграшкам?