Казки для дітей

Зосталися три брати сиротами — ні батька, ні неньки. І дома нема нічого — ні хазяйства, ні хати. Ото й пішли вони всі втрьох найматися. Ідуть та й думають: «Коли б натрапити на доброго хазяїна!» Аж іде дід старий-старий, борода довга біла. — Куди це ви, дітки, йдете? А вони кажуть: — Найматися. — Хіба у вас свого хазяйства нема? — Нема,— кажуть,— Якби до доброго чоловіка в найми попасти, то ми б йому по правді робили, по щирості слухалися і за рідного батька мали б. Дід і каже: — Добре! Коли так, то будьте...

Жив бідний парубок Василько. Щоб якось вилізти із злиднів, пішов у світ, куди очі дивилися. Але ніде не міг знайти роботу — мозолів набити, щоб гріш заробити. Одного дня дізнався, що можна би найнятися в багатого дідича. Але йому сказали: — Не йди до того шкуродера. Він не дає наймитові їсти. Василько звик до всякої біди, тому не злякався. Пішов до пана найматися. А той здивувався: — Ти, легіню, хочеш робити у мене? — Хочу. — То роби за їду. Будеш вівці пасти. Але як десь загубиш хоч одне ягнятко, здеру з тебе шкуру....

Було собі два брати: один дуже багатий, а другий бідний. Та ще так було, що багач і жінку собі взяв багату, то ще й дужче збагатів, а бідний з бідною оженився й так став бідувати, що й сказати не можна. У багатого щодня музики грають, мов на свято, а в бідного навіть світла нема в каганці. У багатого одним один син, а в бідного аж четверо, і всіх треба нагодувати та напоїть. У багатого і наймити, й наймички — усіх хлібом годує, а бідного й молотить до себе не пускає....

Було це дуже давно. Жив бідний чоловік, мав жінку і повну хату дітей. Та діти ще нічого не знали робити. Біда і нужда в хаті росте, голод дітвору гне і мучить. Не знає чоловік, за що і взятися. Літом іде до лісу рубати дрова, щоб заробити копійку. Але з того заробітку утримувати велику родину важко. Не має чоловік землі, щоб наорати, насіяти, бо клаптик у нього такий, на якому всього хатина стоїть. Біднякова хата недалеко від лісу. Як тільки зима настає, бере чоловік самотяжні санки і йде по дрова до...

Обридло волові всю зиму тремтіти на морозі. Не раз він думав собі: «Не хочу я жити в холодній країні; переживу сю зиму, перелітую, і як тільки птиця почне летіти до вирію, подамся і я до теплого краю». Пролетіло літо, як один день, не встиг віл оглянутися, як настала осінь, мокра та холодна. Він гнувся, гнувся в загороді й згадав про теплий край… Настав день, віл піднявся і пішов з двору на городи. Побачили його півень та качка й питають: «Куди ти йдеш?» — «Та тікаю від зими, йду шукати літа»....

Був собі бідний вовк. І був він дуже голодний бо ніде нічого не може впіймати. От, та й пішов він до Бога просити харчі. Приходить до Бога та приставився таким бідним, таким бідним, що вже гірше нікуди. «Боже,— каже,— милостивий! Дай чого поїсти, а то пропаду з голоду». — «А чого тобі по їсти дати?» — каже Бог. — «Що даси, то даси». — «О там на лугах пасеться попова кобила, от її і з’їж!» От вовк мерщій від Бога, грюх-грюх,— так біжить! Та до й кобили: — «Здорова була,...

Був собі чоловік з бабою, і був у них єден син Іван,— да і той дурний. От і тії старії померли. Остався Іван єден на світі — сирота, і кіт з ним. Іван був дуже ледащий, незгодливий ні до якої роботи. Він все лежав на печі. В хаті не топлено кілька днів, холодно… То він в піч влізе та й сидить, гріється… І все за його робив кіт; де що достане для його — накормить, бо кіт був розумніший за Івана. — Може б, ти, Іване, чого-небудь з’їв? — питає...

Був собі в одному лісі ведмідь. Та такий дуж’ий та лютий!.. Піде було по лісі і душить та роздирає все, що здибає. Ліс був великий, і звірини в ньому багато, та проте страх пішов на всіх. Адже так і року не мине, а в цілому лісі душі живої не лишиться, коли бурмило буде так господарювати. Рада в раду, присудили звірі вислати до ведмедя посланців і сказати йому: «Вельможний пане ведмедю! Що ти так знущаєшся? Одного з’їси, а десятьох із злості роздереш і покинеш!.. Адже так до року, то й душі...