Жив колись на світі старий дід. Усе життя тяжко працював, мав на обліку кожен мідяк свого мізерного прибутку, тож і зумів виростити трьох синів. Шкода лише, що не навчив їх працювати і господарювати так, як сам це робив. От і виросли його сини ледацюгами. Кожен з них тільки й думав про те, як би свою роботу на когось іншого перекласти. Проте всі вони дуже боялись батька і не сміли йому перечити. Саме тому й тримались на світі, обробляючи яких півдесятини землі. Та сталося так, що батько заслаб. Чи то хвороба...
Казки для дітей
Колись у одній із глибоких ущелин великого гірського масиву поселилося сім злющих-презлющих вовків. Щодня, як тільки починало смеркати, вони виходили зі своєї схованки, спускалися в долину і, шукаючи поживи, простували до якого-небудь села чи містечка. Проте вовки ці були не зовсім звичайні, а перевертні, тобто вони могли перетворюватись чи в людей, чи в якихось тварин. Того вечора вони вирішили перевтілитись у гарних струнких юнаків. Ідучи веселою ватагою, вони на шляху до невеликого містечка натрапили на одиноку садибу. Там, в оточеному зусебіч цегляним муром будинку, жило сім молодих сестер. Батьки в...
У невеличкому селі, на березі повноводої річки, жив колись вродливий, але дуже бідний юнак. Не було в нього ні батька, ні матері, ні близької рідні, от і жив він одинаком, працюючи на невеличкій ділянці землі, що дісталася йому в спадок від батька. Робота була тяжка й виснажлива, та коли випадала вільна днина, він поспішав на берег річки, бо дуже любив посидіти з вудкою. Якось його увагу привернув старий, що майже кожного дня вудив рибу під плакучою вербою неподалік од села. Сидить він під вербою і шепоче собі щось під ніс....
Колись жив на світі один чоловік і мав він трьох синів. Коли прийшов йому час помирати, він прикликав усіх трьох до ліжка і звелів: — Любі мої діти, як я помру, привезіть на мою могилу дев’яносто дев’ять возів дров і дев’яносто дев’ять возів соломи і все це запаліть. Коли він помер, брати заготували дев’яносто дев’ять возів дров, дев’яносто дев’ять возів соломи і склали на могилу. Як уже все було готове, виявилося, що дрова сирі, а кресала й губки в братів не було. Озирнулися довкола — ніде ні диму, ні вогника,...
Жив колись у дрімучому лісі південної провінції Гуаньдун величезний тигр. А в болоті, в тому самому лісі знайшла собі притулок жаба. У пошуках здобичі тигрові нерідко доводилося пробиратися ночами через зарості очерету повз житло жаби. Та довго терпіла його нічні шастання, але нарешті терпець їй урвався. Якось, дочекавшись иочі, коли тигр, як завжди, пробігав повз її купину, жаба висунула голову і сказала: — Скільки ж можна терпіти? Час уже взятись за тебе. Май на увазі, що я не якась там проста жаба, а тварина видатна, бо вже дев’яносто дев’ять років...
У повіті Чжуці провінції Чжецзян гора, яка зветься Хуан Туншань, тобто Мідна гора. Міді там, правда, ніхто не бачив, а от чому гору так назвали, про це ви довідаєтесь із цієї казки. Кажуть, що колись жив під тією горою поміщик. Було у нього вдосталь і землі, й добра всякого, та йому було все мало. Тож одного разу, коли він сидів у вітальні, з подвір’я долинуло цокотіння чоток, і слідом за цим до вітальні зайшов чернець. — Милосердний добродію, пожертвуйте на свічки та на оливу для лампадок. Хай бог захистить численних...
З першими променями сонця наше трійко курчат-пригодошукачів вирушили у гори. Їм пощастило, що не було роси і м’яка сухенька трава слухняно стелилась під їх ніжками. Головне курча, яке несло зернятка чарівного проса у своїх крильцях, погодувало братика та сестричку і усі відчували неабияку силу в своїх ніжках, крилах і усьому тілі. Навіть їхні голоси стали дзвінкіші та веселіші. Йдуть курчатка, йдуть, аж тут назустріч вистрибнув полохливий зайчик. – Ви хто такі? – прошепотів зайчик. – Ми мандрівники, – голосно гуртом вигукнули щасливі курчата. – Та тихо ви!...
Жила на світі бідна вдова, було в неї двоє діток: хлопчик і дівчинка. Дівчинку звали Спритниця, а хлопчика — Пагінчик. Спритниця вдома прибирає, мамі допомагає, а Пагінчик з криниці воду носить та хмиз у лісі збирає. Спритниця в печі топить та обід готує, а Пагінчик ягоди та гриби збирає. Спритниця шиє та пряде, а Пагінчик личаки плете. Коли увечері мати зі поля повертається втомлена й голодна, то двір уже чисто підметений, у хаті скрізь лад, посуд помитий, усе прибрано, стіл накритий і вечеря готова. Одного разу Спритниця й Пагінчик пішли...
У далекому гірському селищі жила колись удова з дочкою. Донька дуже любила одягатись у все червоне, тому її й прозвали Хун Мей — Червона Сестричка. Пішли вони якось з матір’ю в долину. А тут несподівано налетів вихор. Над їхніми головами закружляв злий дракон. Спустив він униз свої кігтисті лани, схопив дівчину й поніс її на захід. Крізь пориви вітру мати ледве почула, що сказала їй дочка на прощання: — Врятувати мене може лише братик. Мамочко, дорогенька, не забувайте мене! «Звідки той братик візьметься, коли в мене лише донька?» — подумала...
Один проворний щурик полюбляв стягувати в свою нірку різні речі. І то не так, щоб десь попросив, купив чи виміняв. Здобував щурик свій скарб злодійкувато. То там щось тишком-нишком поцупить, то звідтіля притягне. Мама щурикові сто разів казала: – Не роби так! Не можна! Схаменися! Сусіди теж йому говорили: – Не слід такому гарному щурику бути злодієм! Ти псуєш звання щурячого роду! Слухав їх щурик в одне вухо, а другим дослухався, що де без догляду залишилося і радів: – Я вже велику купу добра маю – геть до самісінької стелі...
