Казка про Райдугу

Діти бавляться надворі,

Влітку дні такі чудові.

Тепло. Гарно. Та де взявсь,

З неба Дощик враз поливсь.

Діти в клуню поховались,

Переждати сподівались.

Тут бабуся прибирала

До порядку все складала.

Тож прийшла, до діток сіла

Й стиха так заговорила:

— Заховалися, малята?

Давайте Дощик всі прохати,

Щоб полив землицю вчасно,

Щоб скропив нам грядки рясно,

Щоб все квітло, все раділо,

Щоб на полі все родило.

Голосненько, усі разом

Ми покличем Дощик радо:

— Іди, іди, Дощику!

Зварим тобі борщику,

Наваримо ще й каші,

Щоб полив городи наші.

Як почув це Дощик,

Поспішив по борщик.

Та так гарно припустив

На бабині капусти’,

Та на дідові поля –

Радесенька вся земля.

Так продовжила бабуся:

— Тепер кличмо Сонечко.

Виглянь у віконечко.

Сонце, Дощику радій.

Землю-матінку зігрій.

Пісеньку почуло Сонце.

Виглянуло у віконце.

Радо діткам посміхнулось

І до Дощика звернулось —  

Досить, Дощику, іти,

Час додому тобі йти.

Про таке я давно мрію:

Землю-матінку зіргію.

Але Дощик все ж іде,

Мабуть, кашку нашу жде.

Тільки, кажуть, він “сліпий”

І при Сонечку не злий.

Дітки з клуні вибігають

Дощ і Сонце всі стрічають.

Ручки вгору піднімають

Теплий день усі вітають.

А тим часом Сонце ясне

Промінці послало вчасно…

Хмарка в небі заіскрилась,

Поряд Райдуга з’явилась.

Вітер хмарки розганяє,

Ніжно Райдугу гойдає.

Дітки враз замилувались,

Райдугою любувались.

Та як гримне в небі грім,

Всі злякалися, окрім

Блискавки. Своїм вогнем

Різонула, як ножем.

Отака пригода стала.

Райдугу навпіл розтяла.

Дітки знову поховались,

Грози вони теж злякались.

І тепер в вузьку шпаринку

Роздивлялись Веселинку.

А гроза прогуркотіла,

Кудись далеко полетіла.

Дітки знову вже надворі

Дивляться, хто в такім горі

Райдугу буде спасать,

Хто їй буде помагать?

Коли бачать, Світлячки,

З лісу друзі-козачки.

Он чимдуш уже спішать:

— Дірку ту слід заладнать.

Голки й нитки взяли вмить,

Треба й фарби прихопить.

Стрічки з собою теж взяли,

Із кіс дівчатка віддали.

— Негайно будемо латати,

Потім її фарбувати.

Он маленький Світлячок

Вмить драбину приволік

Лізе він вже по драбині.

Вже, дивись, посередині.

Знову трішки підхопився,

На вершечку опинився.

Он сидить і щось ладнає

Та на землю поглядає.

А як стрічки пришивав,

Знов на землю поглядав.

Мабуть, трохи він боявся.

Щоб не впасти сподівався.

Так старався, аж упрів.

Й переплутав стрічки він.

Синю зшив із голубою,

Жовту з стрічкою рудою,

А зелену приладнав

До червоної. Не знав,

Що тепер йому робити?!?

Як тепер все перешити?

Всі внизу довго сміялись,

Аж за боки усі брались.

Якби вниз не поглядав,

Не наловив тоді б він ґав.

Бабуся так тоді сказала:

— Перші літери запам’ятаєш,

Спектр увесь ти пригадаєш.

Кольорів важливих сім — 

Розкажи тепер усім:

Червоний, Оранжево-рудий,

Жовтий, Зелений, Голубий,

Синій, Фіалково-бузковий,

Як Веселка — різнокольоровий.

А щоб легше пам’ятати,

Скоромовку пригадайте:

Хоче Чарівниця Осінь Жовтень Закликати

Барвами Садочки  Фарбувати.

На поміч кинулись пташки,

Пороли дзьобиком стрічки,

Потім інші вже тримали,

А вже треті пришивали.

Так гарненько все зладнали,

Що й діток всіх здивували.

Райдугою милувались

Веселково посміхались.

Бабуся діткам так сказала:

— Радіють Райдузі усі

І у місті, і в селі.