Сила навчання

Було це насправді чи вигадка може,
Жила собі дівчинка гарна й пригожа.
Усі милувалися вродою Анни,
І наче у всьому була бездоганна.

Та тільки була неслухняною дуже,
До всього повчання було їй байдуже,
Навчатися зовсім ніяк не хотілось,
Та сталося так, що вночі їй наснилось,

Неначе потрапила в світ пречудовий,
І люди там, й звірі були загадкові.
Побачили дівчинку, замилувались.
«Ти звідки взялася?» – усі дивувались.

І знітилась Анна, і дуже злякалась,
Таких бо чудес з нею ще не траплялось.
«Куди я потрапила, – думалось їй, –
Невже я в країні всіх здійснення мрій?»

Аж раптом до дівчинки лев підійшов:
– Вітаю в країні саван і дібров!
Моря й океани – то наша парафія,
Країна у нас чарівна – Географія.

Задумалась дівчинка: «Де це? Не знаю.
І що за країну цей звір називає ?»
– Я йду до країни, де мрії здійсняться,
Підкажете, може, туди як дістаться?

– Я був в тій країні, вона загадкова,
Дістався, щоправда, туди випадково.
Потрапити просто і легко в країну,
Лиш відповідь дати, чи зможеш, дитино?

Щоб вийти з моєї країни поспішно,
Сказати ти мусиш одразу успішно:
Які океани існують на світі?
І скільки їх є, маєш ти полічити.

«Щось чула колись, та напевно не знаю,
Можливо, вже якось хоч щось відгадаю?»
– Про Тихий щось чула, і є він найбільший…
– Так, добре, не бійся, кажи голосніше.

– Я більше не знаю про ті океани,
Навчалась я в школі не дуже старанно,
Та хочу в країну, де мрії здійсняться,
Я вам обіцяю, що буду навчаться.

– Е ні, так не піде, я дам три підказки,
А ти скористайся вже ними, будь ласка:
По-перше, і вчені всі згодні зі мною,
У світі він другий за величиною.

І назва у нього така фантастична…
– Згадала я, звісно, то є Атлантичний.
– Так, добре, послухай-но, дівчинко, далі,
По друге, на півдні є біля Австралії,

В нім тепла вода й Аравійський півострів…
– Я знаю – Індійський, було досить просто.
Гаразд, молодець, тож остання підказка,
Послухай уважно й скажи ти, будь ласка,

Який океан звуть усі неспроста,
На півночі він, там де лід, мерзлота.
– Ой, відповідь в мене одразу знайдеться:
Північно-Льодовитий океан цей зоветься.

Чотири існує, тепер я це знаю,
Я дякую вам, ще до вас завітаю.
– Упоралась ти, молодець, із завданням.
– Здійсниться тепер моє лю́бе бажання?

– Та ні. За кордоном – країна Цифрова.
Напевно, й там загадка буде чудова,
Міркуй, доки йтимеш, завзято й хоробро,
Згадай усі приклади й все буде добре.

Тож з левом простилась, пішла до кордону.
«Які в тій країні панують закони? –
З такими думками ішла собі Анна,-
Можливо, що я не така й безталанна?»

Назустріч їй вийшли хоробрих два брати,
Що Плюсом та Мінусом їх було звати.
– Ти звідки така? І куди ти мандруєш?
Можливо, знаннями ти нас зачаруєш?

Та дівчинка знітилась: – Певно, не знаю,
Країну, де мрії здійсняться, шукаю.
– Так це дуже просто, лиш декілька дій:
Сто двадцять діли на чотири мерщій.

П’ятнадцять помножить на шість дуже просто,
Напевно, ти знаєш, що це дев’яносто,
Додай двадцять п’ять та один відніми,
На відповідь дуже чекаємо ми.

«Оце задали, що ж я маю зробити?
Щоб дії усі ці швиденько рішити.»
– Можливо підказку? Хоча б одну дію,
Сама я, мабуть, тут нічого не вдію.

– Згадай ти таблиці: чотири і три –
На множення, потім це все розділи.
– Не маю я права отут помилиться,
Тож в дії, у першій, мабуть, буде тридцять.

Тепер щодо другої, тут розібраться,
Ага, тут ось так, буде сто чотирнадцять.
– Ну от, молодець, ще лишилась країна –
Граматика зветься. Іди без упину,

Напевно, чекають тебе дві сестриці –
То Крапка та Кома – чарівні дівиці.
Швиденько біжи, вже, мабуть, зачекались
До Мрії-країни ще трішки зосталось.

Спасибі сказала братам за навчання,
Таблицю дали вони їй на прощання.
Пішла вона далі. Чого ще чекати?
І що ж бо з «Граматики» маю згадати?

Назустріч їй дійсно ішли дві дівиці:
І Крапка, і Кома – чарівні сестриці.
– Хороша дівчино, ти звідки прямуєш?
Куди йде твій шлях і чим нас ти здивуєш?

– В країну, де мрії здійсняться, прямую,
Та тільки навряд чимось я вас здивую.
– Тут все дуже просто, лиш знаки розстав,
Тримати тебе в нас немає підстав.

Ось речення гарне у нас є для тебе,
Поглянь, де тут знаки поставити треба?
«Слабкість незнання сила навчання»
Тож швидко скажи нам, скажи без вагання.

«Та звідки ж я знаю, де знаки тут треба?
Ану поміркую, бо є в тім потреба,
Якщо я поставлю її після «сила»?
Напевно, колись я у школі це вчила?»

– Я знаю, згадала, за словом «незнання»
Поставити кому. «Сила – навчання».
– Гаразд, молодець! Вже до Мрії лиш крок.
Ось ключ! Ним відкриєш чарівний замок.

– Я вдячна вам щиро за диво-знання,
Раніше робила я все навмання.
Тепер точно знаю, що сила – навчання,
Та й з вами настала хвилина прощання.

Країна на обрії – Мрія. Лиш крок.
Взяла вона ключ, відімкнула замок,
Пішла по стежинці, назустріч їй кіт:
– Ну що ж, мила Анно, від мене привіт,

Бо я вже на тебе ось тут зачекався,
Про тебе із диво-люстерця дізнався.
Яка ж твоя мрія, – дозволь запитати,-
І що найзавітніше хочеш ти мати?

– Раніше про ляльку я мріяла дуже,
Діставшись сюди, зрозуміла я, друже,
Розумною хочу я бути віднині,
Вважаю, всі діти навчатись повинні.

Вмить світло яскраве ураз спалахнуло,
І дівчинка наша одразу проснулась.
« Наснилось мені, чи насправді було?» –
Взялася одразу вона за чоло.

Та глядь – на столі лежить ключ і таблиця:
«Напевно і мрія моя вже здійсниться».
З тих пір стала чемною дівчинка Анна,
У школі навчалася дуже старанно.

Та подорож дивну завжди пам’ятала
І часто до друзів своїх мандрувала.
Нехай же звучить відтепер те повчання,
Що слабкість – незнання, а сила – навчання.