Розумна крапля
Ця крапелька води, на перший погляд, була такою як її подружки: містила два атоми гідрогену і один атом оксигену. Але якщо придивитися ближче, можна було побачити, що вона вміла думати і діяти. А ще дуже хотіла стати потрібною.
Разом з подружками так приємно подорожувати у хмарці в очікуванні нових вражень! Цікаво, куди їх віднесе вітер? Штормовий вітер налетів зненацька і поніс маленькі краплинки з великою швидкістю.
– Ой, як паморочиться голова, – кричали крапельки.
Вони швидко наздогнали іншу хмару і зіштовхнулись. Все змішалось, наша крапелька вперше бачила, як злякані подружки рушили вниз. І відчула, що вона падає разом з усіма. Почався дощ. Потоком ринули крапельки виконувати своє завдання – напоювати землю і всіх її мешканців.
Але що це? Вони попали на міський смітник. Земля забруднена якимись пляшками, уривками дротів, відпрацьованими батарейками, перегорілими лампочками. Поношений і викинутий одяг та безліч іншого лахміття лежали тут. Звалище. Ось де опинились злякані крапельки.
– Я тут не хочу знаходитись, – першою зрозуміла наша знайома краплина.
– Але як раніше вже ніколи не буде! Хмари немає! – відповідали їй інші. Вони були в розпачі.
– Не час журитися, а час додому проситися!
Саме в цей час визирнуло сонечко, бо всі хмари зникли.
– Сонечко, забери нас додому! – покликала крапелька, – тут ми не потрібні, поверни нас на хмару!
– А навіщо це тобі? – здивувалось сонце, – ви ж землю хотіли напоїти, полити степові квіти, дати мурахам водиці, щоб досхочу могли напитися?
– Правильно, але тут нам бути не годиться, серед сміття не місце чистій водиці!
– Віддаю наказ: випаровуйся раз-два-раз!
І сонце пригріло з великою силою!
– Куди ви? – тільки і встиг крикнути старий матрац навздогін, побачивши як швидко випаровуються краплинки.
– Вода – це дар природи, велика нагорода, не для сміття, для саду і городу, – почув у відповідь, а краплини, ставши парою, швидко підіймались вгору, щоб прийти на допомогу тим, хто їх насправді чекає.