ЗЕлена Небилиця

Поділитися

Я прокинувся, як і хотів, уранці, якраз опівночі. Сонце стояло майже над головою, сніг на дорозі блищав і було страшенно жарко. Двоє метеликів вили на гілці штахетнику гніздечко й цвірінчали. Кішка Бурка знову загнала мого улюбленого вовкодава Портоса на самісіньку верхівку зрубаного три роки тому дуба й він жалібно нявкав. Довелося мені летіти на верхівку.

Верхівка дуба була укрита великими білими квітами, бо він якраз розцвів. Я узяв Портоса на руки й побачив, що по дорозі до моєї повітряної печери скачуть двоє ящірок, утрьох на одному вороному равликові. Він біг так швидко, що через три доби вони були біля мого двору. Одягнуті вони були у зелені лакейські фраки з королівським гербом, пошиті з найкращої латуні.

– Його Величність король БЛа ЗЕнь запрошує Вашу Вранцівмитість на бал, який відбудеться тридцятого лютого ввечері, за годину до сходу сонця!

Я чемно подякував за запрошення, дав ящіркам п’ять цукрових монет, щоб вони могли порівну поділити їх між собою, і почав збиратися на бал. Ще раз умився водою зі зламаного крану. Подумав що одягти: згризений мишами камзол чи зітлілу мантію. Вибрав камзол. Осідлав мітлу, але раптом згадав, що у королівського сина, принца Лисого ФІг ЛЯрва, якраз ДЕніч НЕнародження.

Було би дуже нечемно прийти без подарунків.

Я згадав, що у Зеленого Велетня десь захований кокосовий діамант й вирішив його здобути. Сів на улюблену мітлу й погнав швидким кроком до велетової господи. Вона була оточена бойовими слимаками. Але я висипав їм два мішки солі, вони кинулися жадібно її їсти й пропустили мене.

Зелений Велет спав (як і всі велети зеленого роду) у пляшечці з-під стимулюючих ліків. Кришка від пляшечки лежала поруч, за три версти від пляшечки. Я тихенько закрутив кришечку й замкнув велета у пляшці. Він прокинувся й почав благати:

– Випусти мене!

– Віддай мені кокосовий діамант!

– Немає часу, – похнюпився Зелений Велетень. – Я пообіцяв своєму приятелю карлику Пупіну провести до Далекого Острова, з’єднаного з материком перешийком, воду з Висохлої Річки. Знаєш, скільки на це марудне діло часу треба?

– А ти проведи до Острова водогін з найближчої хмари! – порадив я йому.

– Ти не з біса хитрий! – зрадів пораді велет і пообіцяв віддати діамант. Я відкрутив пляшку з кришки й Зелений Велетень побіг проводити водогін з хмари на Острів. Швидко закінчив, повернувся й повів мене до свого саду.

Сад мав форму прямокутника розмірами пів ліктя на три чверті ліктя, тому у ньому було легко заблукати. Ми довго, майже до самого вечора, блукали між невирослих дерев, аж доки не побачили кокосовий діамант. Він висів на вербі, замаскований щедрим врожаєм груш. Я зірвав діамант, а Велетень пригостив мене твердими спілими грушами. Вони були кислі й дуже смачні.

На королівський бал я встиг прибути до його початку, якраз за дві хвилини до закриття. Король та принц саме приймали гостей. Замість музики десь близько, за три сотні верст, рвалися снаряди та вибухали міни. На думку мудрого короля Бла ЗНя, це свідчило про мир та спокій у його королівстві.

Першими зайшли гості з Англії. Король цілував їх у щоки й дивився на руки. Потім зайшли гості з Франції. Король цілував їх у губи й дивився на руки. Потім зайшли американці. Король цілував їм руки й дивився на них.

Потім зайшли гості з Росії. Король цілував їм ноги й дивився на ноги.

Останнім зайшов карлик Пупін. Король обцілував йому щоки, губи, руки та ноги, а карлик пообіцяв обіцяти мирне та спокійне життя. Я зайшов за карликом, віддав шану королеві БЛа ЗНю новим анекдотом і подарував принцеві діамант. Принц Лисий Фіг Лярв дуже зрадів:

– Яка різниця, що тобі дарують: кварц, піщаник чи шматок скла? Аби лише це був кокосовий діамант!

– У мене теж ДЕніч НЕнародження! – згадав король. Я подарував йому меч, викуваний з найкращої російської вати.

Король був радий. Він дуже любив подарунки з Росії.