Рогачко й Одоната

Він закохався у неї з першої зустрічі. Його називали Рогачко, він і справді мав роги, жук-олень все ж таки. В лузі Рогачко вважався забіякою, бо міг підчепити рогами, нікого і нічого не боявся.

Вона порхала з квітки на квітку, її тоненькі крильця світились ніжністю і переливались на сонці. А очі – здавалося, що це блакитні озера. Ніжна бабка Одоната така красуня, така тендітна, майже невагома.

Навіть дітям шкода її ловити. Краще нам  бачити , як вона рулює в повітрі.  Кожного літнього дня спостерігати стрімкий політ над річками.

Але одного разу, ненароком, бабка ледь не попала у сачок малого хлопчика. Малий просто розмахував їм і зачепив сіткою.

— Ой, — вирвалося в Рогачка, — постривай, — рогами він тицьнув чобіток дитини.

— Батьку, — закричав хлопчина, — дивись, який жук, а давай його спіймаємо?

Батько присів, розглядаючи :

— Справді, справжній жук-олень. Він занесений до Червоної книги України.

— Глянь, бабка літає над нами!

— Вона хоче його врятувати, вони — друзі. А ми с тобою натуралісти, не будемо порушувати їх спокій? І по латині її звуть дуже незвично — Одоната.

Комахи уважно слухали розмову цих людей.

— А є в світі добрі до комах люди , — зраділа Одоната.

— Вони назвали нас ДРУЗЯМИ, — серйозно зауважив Рогатько.

— Так і є, — підтвердила Одоната і глянула на жука великими, як блакитні озера, очима.